Демони: давнє забобонне уявлення чи історична реальність?

Коли людина починає читати Новий Завіт, вона стикається з незвичайним явищем, відомим як «одержимість демонами». Перший євангеліст записав такі слова: «І розійшлася про Нього чутка по всій Сирії, і привели до Нього всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданнями, біснуватих, лунатиків і паралізованих, — і Він оздоровив їх» (Матвія 4:24). Від цього моменту в Новому Завіті зустрічаються численні згадки про «демонів, бісів», або «одержимість демонами». [ПРИМІТКА: «дияволи», як у перекладі KJV, є неточним переданням. Грецьке слово для «диявола» — diabolos. Інші терміни, daimon (зустрічається один раз) і daimonion (63 рази), передаються як «демон(и)». Є лише один диявол, але багато демонів.]

Критики Біблії, звичайно, стверджують, що це приклад грубого забобону, характерного для давнього тексту. Наступна цитата відображає типовий атеїстичний підхід до цього питання:

Марка 5:1–13 розповідає неймовірну історію, у якій Ісус виганяє «бісів» з нещасної людини. Потім Він дозволяє їм увійти в стадо свиней, і свині, одержимі, кидаються з урвища в море і тонуть. Фундаменталісти хочуть, щоб ми вірили, що це правдива історія. Це багато говорить про фундаменталістів. Віра в демонів, фей, гоблінів і драконів давно зникла для більшості людей і залишилася лише в казках. Такі первісні забобони слід залишити в минулому, де їм і місце (Гейс, 1996, с. 129–130¹).

Навіть релігійні модерністи схильні відкидати біблійні описи одержимості демонами. Вільям Барклай писав:

Нам не потрібно сперечатися, чи були демони реальністю чи ні. Одне безсумнівно: у часи Ісуса люди вірили в них із сильним страхом. Якщо людина вважає, що вона хвора, вона буде хворою. Якщо людина вірила, що вона одержима демонами, тоді, незалежно від того, чи це ілюзія, вона справді була хворою розумово і фізично (1976, с. 26²).

Шотландський учений далі визнав, що Ісус, можливо, вірив у демонів, але «Він не прийшов у цей світ, щоб давати людям медичні знання, і немає підстав думати, що Його медичні знання були більш розвиненими, ніж у людей Його часу» (с. 27).

Сказати, що така заява є приниженням божественності Христа — це ще м’яко сказано. Новий Завіт не лише зображає Ісуса як такого, що вірить у демонів, але й показує, що Він говорив із ними і вони говорили з Ним. Він навіть наказував демонам виконувати певні дії. Або ці злі духи були реальністю, або ж біблійний запис є повністю хибним. Іншого варіанту немає.

Таке апріорне відкидання історичного свідчення є характерним для невір’я. Скептики, а також ті релігійні діячі, які зазнали впливу раціоналізму, відкидають усе, що не узгоджується з сучасним людським досвідом. Але така позиція не є розумною основою для висновків. Історичне свідчення має вагу і значення. Отже, реальність демонічної діяльності не слід оцінювати на основі досвіду ХХ століття; вона залежить від того, чи є достовірними документи Нового Завіту.

Хоча тут немає можливості розглянути це питання докладно, варто зазначити наступне. У 1846 році Саймон Грінліф, професор права Гарвардського університету, видав працю під назвою «Свідчення євангелістів, розглянуті за правилами доказів, що застосовуються в судах». Грінліф був одним із найавторитетніших фахівців у галузі доказового права. Його тритомна праця «Трактат про право доказів» (1842–1853) і досі вважається класичною. У своїй книзі він переконливо довів, що свідчення Матвія, Марка, Луки та Івана витримують найсуворіші перевірки достовірності і можуть вважатися надійними (1903, с. 1–54³). І беззаперечним є факт, що ці автори описували випадки демонічної діяльності під час служіння Ісуса.

ПОХОДЖЕННЯ ДЕМОНІВ

Етимологія терміна «демон» є досить неясною, але деякі вважають, що він походить від грецького кореня зі значенням «знати», а отже, ймовірно означає «той, хто знає» (Вайн, 1991, с. 203⁴). Вінсент зазначав, що Платон виводив цей термін від daimon, що означає «знаючий» або «мудрий» (Вінсент, 1972, с. 92⁵). Давньогрецькі автори припускали, що походження цього слова пов’язане з тим, що ці істоти вважалися «розумними істотами» (Мак-Клінток і Стронг, 1968, 2:639⁶). Ми не будемо детально розглядати, як демони сприймалися в давньому світі, зазначимо лише, що їх вважали злими духами, «які перебувають десь між людським і божественним» (Арндт і Гінгріх, 1967, с. 168).

На відміну від спекулятивної літератури давнини, Новий Завіт не намагається пояснити походження демонів або описати їхні матеріальні риси (пор. Різ, 1992, 2:141⁷). Це, очевидно, має значення; така стриманість, на мою думку, є тонким свідченням богонатхненності цих текстів (див. Джексон, 1996⁸). Однак дослідники висували різні припущення щодо походження демонів. Коротко розглянемо найпоширеніші з них.

(1) Дехто стверджує, що демони — це безтілесні духи доадамового людства, яке нібито жило на землі в «проміжному періоді» між Буття 1:1 і 1:2. Ця думка має дві проблеми: (а) немає жодного доказу існування такого «проміжку» між першими двома віршами книги Буття (див. Філдс, 1976⁹); (б) до Адама не існувало людей. Він походить безпосередньо від Бога (Луки 3:38) і є «першою» людиною (1 Коринтян 15:45).

(2) Інші виводять походження демонів із нібито співжиття ангелів із жінками допотопного світу (Буття 6:1–6). Однак ця теорія спростовується тим, що Христос навчав: ангели — безстатеві істоти, нездатні до таких союзів (Матвія 22:30; див. також Кайзер, 1992, с. 33–38¹⁰).

(3) Існує думка, що демони першого століття — це впалі ангели, згадані в 2 Петра 2:4 та Юди 6, деяким із яких, згідно з Божим планом, було дозволено тимчасово залишати місце ув’язнення, щоб входити в людей. Цю позицію відстоював Чарльз Годж (1960, с. 643¹¹), і вона є, мабуть, найпоширенішою.

(4) Інша точка зору полягає в тому, що демони — це духи нечестивих померлих людей, яким Бог дозволив залишати сферу гадесу для здійснення Свого плану спасіння. Йосип Флавій стверджував, що демони — це «духи нечестивих, які входять у живих людей і вбивають їх, якщо ті не отримають допомоги проти них» (Війни 7.6.3). Александр Кемпбелл виголосив лекцію в Нашвіллі (штат Теннессі) 10.03.1841, у якій доволі переконливо доводив, що «демони» давнього світу — це духи померлих. Друкований варіант цієї лекції вартий уважного вивчення (Кемпбелл, без дати, с. 379–402¹²).

У підсумку, неможливо зробити категоричний висновок щодо походження демонів. Те, що вони існували, не викликає сумніву в тих, хто серйозно ставиться до Біблії; однак щодо їхнього походження Святе Письмо мовчить.

ПРИРОДА І ХАРАКТЕР ДЕМОНІВ

Природа демонів чітко описана в Новому Завіті. Вони були духовними істотами. Це, звичайно, створює проблему для скептика, який заперечує існування будь-чого поза матеріальним. Але звернімо увагу на свідчення Матвія: «А як звечоріло, привели до Нього багатьох біснуватих, і Він словом вигнав духів та зцілив усіх хворих» (Матвія 8:16). Зауважмо, що терміни «демони/біси» і «духи» вживаються як взаємозамінні. Оскільки також відомо, що «дух тіла й костей не має» (Луки 24:39), слід дійти висновку, що демони не були фізичними істотами.

Як духовні істоти, демони могли проявляти волю («Повернуся…») і рух («Тоді іде…») (Матвія 12:44–45). Крім того, вони могли сприймати фактичну інформацію. Один демон сказав Христові: «Я знаю, хто Ти, — Святий Божий!» (Луки 4:34; пор. Марка 1:24). Вони також мали певну релігійну чутливість: «Чи віриш ти, що один Бог? Добре робиш! Але й біси вірять і тремтять» (Якова 2:19). «Тремтять» означає «бути охопленим сильним страхом, жахатися» (Тейєр, 1958, с. 658¹³). Фактично, вони тремтять перед перспективою свого остаточного засудження (див. Матвія 8:29).

Щодо їхнього характеру, біси зображені як «нечисті» та «злі». Описуючи духовний стан юдейського народу Свого часу, Господь навів приклад людини, яка була одержима «нечистим» духом (Матвія 12:43); дух вийшов із неї, але згодом повернувся, привівши із собою інших духів, «зліших» за себе (в. 45). Цей уривок показує «нечисту» (грецьке akathartos — «нечистий») або «злу» ( kakos — те, що не лише морально зіпсоване, але й шкідливе; пор. Вайн, 1991, с. 272¹⁴) природу демонів. З цього тексту також видно, що між демонами існували різні ступені зла («гірші»).

НАСЛІДКИ ОДЕРЖИМОСТІ ДЕМОНАМИ

Фізичні та/або психічні наслідки, які виникали в деяких людей внаслідок одержимості демоном або демонами (одну людину могли населяти кілька демонів; Марія Магдалина колись мала сім бісів — Луки 8:2), були різноманітними. Деякі одержимі страждали від сліпоти та/або німоти (Матвія 9:32; 12:22). Інші зазнавали сильних судом. Випадок, описаний усіма трьома синоптичними євангелістами, розповідає про юнака, який був «епілептиком». Він тяжко страждав, часто падаючи у вогонь або у воду (Матвія 17:15). Його кидало на землю, він сильно травмувався (Марка 9:18; Луки 9:39); у нього йшла піна з рота, він скреготів зубами і «ціпенів» (Марка 9:18). Останній опис, ймовірно, означає, що його тіло ставало нерухомим і він втрачав здатність рухатися (Арндт і Гінгріх, 1967, с. 550¹⁵). Одержимий чоловік, який жив серед гробів на східному боці Галилейського моря, мав надзвичайну силу. Його часто зв’язували ланцюгами та кайданами, але він розривав їх, і ніхто не міг його приборкати (пор. також Дії 19:16). Крім того, він мав ознаки як психічного розладу, так і асоціальної поведінки (наприклад, не носив одягу — Луки 8:27), але коли Христос вигнав із нього демона, його побачили «одягненим і при своєму розумі» (Марка 5:15).

Важливо розрізняти причину і наслідок у цих випадках. Причиною була одержимість бісами; наслідками — фізичні та/або психічні стани. Писання ніколи не плутає ці речі. Іншими словами, «одержимість бісами» не була просто давньою спробою пояснити фізичні чи психічні хвороби. Навпаки, чітко розрізняється перебування нечистого духа в людині і сама хвороба. Одержимість могла спричиняти хвороби, але не кожна хвороба пояснювалася присутністю злого духа. Звернімо увагу на це розрізнення: «А як звечоріло, коли вже зайшло сонце, поприносили до Нього всіх хворих і біснуватих» (Марка 1:32). Подвійне вживання означеного артикля (tous) разом із сполучником показує, що йдеться про дві різні групи — тих, хто просто був хворий, і тих, хто був одержимий бісами (і міг або не міг мати супутні хвороби). Ленскі зауважив: «Чітко розрізняються дві групи: ті, хто страждає від звичайних хвороб, і ті, хто одержимий демонами. Це розрізнення показує, що останніх не можна зараховувати до перших, незважаючи на сучасні спроби це зробити» (1964, с. 84¹⁶).

БОЖЕСТВЕННА МЕТА ДОЗВОЛУ ОДЕРЖИМОСТІ ДЕМОНАМИ

Новий Завіт чітко показує, що демони перебували під владою Божого авторитету. Наприклад, Ісус міг наказати їм вийти з людини (Матвія 8:16) або навіть змусити їх мовчати (Марка 1:34). Демони, які мучили чоловіка в краї гергесинському, не могли ввійти в стадо свиней без дозволу Господа (Марка 5:13–14). Оскільки біси не могли робити нічого без Божого дозволу, постає важливе питання: чому Бог дозволяв цим злим істотам входити в людей?

Правда в тому, що Біблія не дає прямої відповіді на це питання, як би нам цього не хотілося. Однак можна зробити певні обґрунтовані висновки, які проливають світло на цю тему.

Якщо місія Ісуса Христа, як Божого Сина, мала бути ефективною, Його абсолютна влада повинна була бути підтверджена. Ніщо не могло залишитися неперевіреним. Тому ми бачимо, як Спаситель виявляє Свою владу різними способами. (1) Христос показував владу над хворобами та фізичними недугами (Матвія 9:20–22; Івана 4:46–54; 9:1–41). (2) Господь виявляв владу над матеріальними речами (Матвія 14:15–21; 17:24–27; Івана 2:1–11; 21:1–14). (3) Ісус показав, що Він контролює сили природи (Матвія 8:23–27). (4) Він навіть перевершив силу тяжіння, коли ходив по воді Галилейського моря (Матвія 14:22–23). (5) Господь повертав до життя тих, хто помер (Матвія 9:18–26; Івана 11:1–45). (6) І, нарешті, цілком логічно, що, виявивши Свою владу в усіх цих сферах, Він також мав показати Свою владу у духовному світі. Сатана не має повного контролю! Звернімо увагу на такий уривок: коли сімдесят учнів повернулися з проповіді (Луки 10:1), вони з радістю сказали Христові: «Господи, навіть біси коряться нам серез Твоє Ім’я». Ісус відповів: «Бачив Я сатану, який, наче блискавка, з неба впав» (Луки 10:17–18). Сенс цих слів у тому, що влада учнів над бісами через Ім’я (тобто владу) Христа була лише передвісником остаточного і повного падіння диявола. Один дослідник висловив це так:

Ісус розглядав перемогу цих [учнів] як ознаку багатьох інших перемог над сатаною протягом новозавітної епохи, звершених через працю тисяч інших благовісників. Він дивився далеко вперед (пор. Матвія 24:14). Він бачив остаточну поразку цього потворного дракона і всіх його слуг (Гендріксен, 1978, с. 581¹⁷).

Розгляньмо ще один уривок. Христос сказав: «Коли ж Я Божим Духом виганяю бісів, то прийшло до вас Царство Боже. Або як може хтось увійти в дім сильного й пограбувати його майно, коли раніше не зв’яже сильного? І лише тоді його дім пограбує» (Матвія 12:28–29; Луки 11:20–22). Аргумент Спасителя такий: Я виганяю бісів — слуг сатани. Я не міг би цього зробити, якби не був сильнішим за нього. Отже, Моя влада перевищує його.

Ці уривки допомагають зрозуміти мету одержимості демонами в першому столітті. Вона полягала в тому, щоб підтвердити всеохопну і верховну владу Сина Божого.

Чому саме демони входили в певних людей — Писання не пояснює. Унгер припускав, що «у більшості випадків одержимість, без сумніву, пов’язана з добровільним підданням спокусі та гріху…» (1952, с. 95¹⁸). Однак у випадку з епілептичним хлопцем сказано, що він страждав «з дитинства» (Марка 9:21), що, принаймні, свідчить: особистий гріх не обов’язково був причиною одержимості демонами.

ВИПАДКИ В ЄВАНГЕЛІЯХ ВИГНАННЯ ДЕМОНІВ ІСУСОМ

• Одержимий у синагозі (Марка 1:23; Луки 4:33–36).

• Одержимі у землі Гадаринській (Матвія 8:28–34; Марка 5:1–20; Луки 8:26–39).

• Жінка-ханаанка (Матвія 15:21–28; Марка 7:24–30).

• Епілептичний юнак (Матвія 17:14–21; Марка 9:14–29; Луки 9:37–43).

• Німий одержимий (Матвія 9:32–34).

• Сліпий і німий одержимий (Матвія 12:22 і далі; Луки 11:15).

КОНТРАСТ ІЗ ЯЗИЧНИЦТВОМ

Доцільно зробити коротке зауваження. Давній світ був сповнений забобонів щодо демонів (де є справжнє, там з’являється і підробка). Проте існує величезна прірва між описами бісів у Новому Завіті та у язичницькому світі, і навіть серед частини єврейського народу. Наприклад, як уже зазначалося, у Новому Завіті немає жодних візуальних описів демонів. Натомість у язичницькому світі такі описи були звичайними. Бронзова статуя з давнього Вавилона зображує демона Пазузу. Ця постать має крила й лапи орла, людське тіло з кігтями замість рук і спотворену голову (Оун, 1979, 1:920¹⁹). Йосиф Флавій описує вигнання демона, під час якого заклинач «підносив кільце з коренем однієї з рослин, згаданих Соломоном, до ніздрів одержимого, після чого витягував демона через його ніздрі…» (Старожитності 8.2.5). Новий Завіт не містить подібних абсурдних вигадок.

ОДЕРЖИМІСТЬ ДЕМОНАМИ СЬОГОДНІ?

Чи входять злі духи в людські тіла й мучать людей сьогодні? Я впевнено стверджую, що ні. Проте деякі сучасні автори вважають, що діяльність демонів і досі є частиною земної реальності. Чарльз Райрі стверджував, що деякі «впалі ангели» «досі вільно ходять по землі як демони, виконуючи задуми сатани» (1959, с. 296²⁰). Мерріл Унгер, відомий дослідник, дав своїй книзі «Біблійна демонологія» підзаголовок: «Дослідження духовних сил, що стоять за сучасним світовим неспокоєм». Кілька років тому книга під назвою «НЛО, сатана і еволюція» мала обмежене поширення серед євангельських кіл. У ній автор стверджував, що сотні візитів НЛО на землю є вторгненням демонів. Він навіть навів «приклад», де демон зґвалтував жінку (доволі дивне явище для духа!). Те, що відомий креаціоніст написав передмову до цієї праці, залишається незрозумілим.

Позицію, що сьогодні одержимості демонами не існує, можна обґрунтувати двома шляхами. По-перше, уважне дослідження так званих сучасних випадків показує, що вони не мають нічого спільного з справжніми прикладами одержимості, описаними в Новому Завіті. Контраст є разючим. По-друге, аналіз певних даних Нового Завіту приводить до висновку, що одержимість демонами була явищем першого століття; вона була допущена з конкретною метою, і це Боже допущення припинилося наприкінці апостольської епохи.

СУЧАСНА «ЛИХОМАНКА ЕКЗОРЦИЗМУ»

Коли у грудні 1973 року з’явився фільм «Екзорцист» (на основі однойменного роману Вільяма Блетті), країною прокотилася хвиля містичного збудження, яку назвали «лихоманкою екзорцизму». (Уже через 5 тижнів після виходу фільму книга Блетті розійшлася накладом 9 мільйонів примірників.) Чимало людей почали вважати, що вони одержимі злими духами — або що знають когось такого! У провідних газетах і журналах з’явилися численні статті про ці нібито випадки. Уважний розгляд деталей цих історій виявляє разючі відмінності від Нового Завіту (пор. Вудворд, 1974²¹). Розгляньмо деякі з них.

(1) Сучасні «екзорцизми» майже завжди відбуваються в темних, ізольованих місцях, а вже потім про них повідомляють публічно. Коли ж Ісус виганяв демонів, це відбувалося відкрито і могло бути перевірене (пор. Луки 4:31–37).

(2) Господь виганяв злих духів одним словом, і результат був негайний (Луки 4:36; Матвія 17:18). Єзуїтський священник, який нібито вигнав демона з хлопця — героя книги Блетті «Екзорцист», — визнав, що йому знадобилося два місяці підготовки (піст на хлібі й воді) і двадцять ритуалів, щоб очистити дитину.

(3) Одержимі в Новому Завіті страждали фізично або психічно через порушення звичайних людських функцій. У цих випадках не було жодних гротескних деталей. Натомість, за словами римо-католицького священника Луїджі Новагезе (офіційного екзорциста папської дієцезії в Римі), «шкіра чоловіка стала білою, як папір, його зуби стали прозорими, очі випиналися, як кулі вогню, а з рота виходив вогонь». Один священник навіть стверджував, що демон відкусив шматок його бутерброда. У номері журналу Newsweek від 11.02.1974 було опубліковано фото цього «пошкодженого» бутерброда з чіткими слідами людських зубів! (Цікаво — чи мають демони карієс?)

(4) Сучасних «одержимих» часто описують як таких, що виголошують «жорстокі прокляття» і «спалахи богохульства». У Новому Завіті демони завжди виявляли повагу до Божества (Марка 1:24; 3:11). Немає жодного випадку, щоб демон богохульствував проти Бога чи Христа.

(5) Два випадки одержимості в Новому Завіті показують, що нечисті духи могли наділяти людину надприродною силою (Марка 5:1–20; пор. Дії 19:13–16). Одержимий із Марка 5 не міг бути зв’язаний навіть «ланцюгом». Один поважний університетський професор поставив таке запитання: «Якщо сьогодні є одержимі демонами, чому за мої подорожі більш ніж у сорока країнах я ніколи не бачив людини, яку неможливо зв’язати ланцюгами (пор. Марка 5:3)?» (Едвардс, 1996, с. 135²²).

(6) Дар виганяти демонів у першому столітті був даний для підтвердження істинності Євангелія (Марка 16:17–20). Сучасні ж «екзорцисти» проповідують усе, крім Євангелія.

РОЗУМНИЙ АРГУМЕНТ

Можна навести вагомі підстави для твердження, що одержимість демонами не продовжувалася після апостольської епохи — тобто епохи чудес.

Насамперед слід згадати, що коли пророк Захарія передбачав прихід месіанської епохи та благословення, які супроводжуватимуть поширення Євангелія, він зазначив, що Господь говорив: «фальшивих пророків, і нечистого духа вигублю із землі» (Захарії 13:1–2). Деякі вважають, що вислів «нечистий дух» може натякати або принаймні включати припинення демонічної діяльності. Гейлі розглядає це як пророцтво про припинення пророчої діяльності (з боку Божого народу) і обмеження сили нечистих духів:

Так само нечисті духи, протилежність пророків, припинять існування. У перемозі Христа над сатаною і його силами нечисті духи перестали керувати людьми так, як це було за часів служіння Христа й апостолів… (Гейлі, 1972, с. 392²³).

Хоча це не є загальноприйнятим тлумаченням пророцтва Захарії і на ньому не можна будувати всю аргументацію, воно не позбавлене підстав. Більш переконливий аргумент виглядає так.

З завершенням першого століття завершилася й епоха надприродного. Бог сьогодні не наділяє людей чудесними здібностями. Це видно з наступного:

(1) Сьогодні не спостерігається нічого, що відповідало б чудесам першого століття. Ніхто не ходить по воді, не воскрешає мертвих, не втихомирює бурю, не перетворює воду на вино, миттєво не зцілює відсічене вухо, не знаходить гроші для податку в устах риби тощо. Чудеса є самодостатніми свідченнями, які не можуть бути заперечені навіть вороже налаштованими критиками (пор. Івана 11:47; Дії 4:14–16); очевидно, що сьогодні їх немає.

(2) Метою надприродних дарів було підтвердження істинності Божого об’явлення, яке сходило з неба (Марка 16:9–20; Євреїв 2:1–4). Оскільки процес об’явлення завершився написанням останньої книги Нового Завіту, чудеса більше не потрібні, а отже, припинилися. Вони були подібні до риштування, яке прибирають після завершення будівлі.

(3) Новий Завіт прямо навчає, що настане час, коли чудеса припиняться. Павло обґрунтовував це в Ефесян 4:8–16 і 1 Коринтян 13:8–10. У ранній період апостольської епохи Боже об’явлення було «частковим», тобто передавалося поступово. Апостол пояснив, що коли прийде «досконале» або «повне», часткове об’явлення, яке здійснювалося через різні дари (наприклад, надприродне знання і пророцтво), припиниться (1 Коринтян 13:8 і далі). Відомий грецький дослідник В. Е. Вайн добре підсумував це:

З завершенням апостольського свідчення і завершенням Писань істини («віри, раз і назавжди переданої святим», Юди 3), «досконале» настало, і тимчасові дари були скасовані. Бо Писання, дані Святим Духом, є «досконалими». До них нічого не можна додати і від них нічого не можна відняти. Таке тлумачення відповідає контексту (Вайн, 1951, с. 184²⁴).

В іншому місці автор більш детально розглядав тему чудес і їх тривалості (Джексон, 1990, с. 114–124).

Ось важливий момент. Якщо чудесні сили були забрані від Церкви, включно зі здатністю виганяти бісів (Марка 16:17–20), чи логічно припустити, що Бог дозволив би демонам сьогодні надприродно впливати на людей, даючи сатані несправедливу перевагу над людством? Як це узгоджується з обітницею: «Більший Той, Хто у вас, ніж той, хто у світі.» (1 Івана 4:4)? Іншими словами, якщо дар виганяти бісів більше не існує, чи не є розумним висновком, що й одержимість демонами також припинилася?

ВИСНОВОК

Безумовно, сатана і сьогодні має значний вплив. Однак, як Бог не діє чудесним способом у цю епоху, а впливає через Своє Слово і події провидіння, так само і диявол діє опосередковано й нечудесно, використовуючи різні засоби. Сучасні випадки, які приписують одержимості демонами, найімовірніше є наслідком психосоматичних розладів, істерії, самонавіювання, обману, ілюзій тощо. Вони мають природні причини, хоча не завжди повністю зрозумілі.

---

¹ Гейс, Джудіт (1996), Ми довіряємо Богові: але якому? (Медісон, Вісконсин: Freedom from Religion Foundation).

² Барклай, Вільям (1976), І Він змилосердився — Чудеса зцілення Ісуса (Веллі-Фордж, Пенсильванія: Judson Press).

³ Грінліф, Саймон (вид. 1903), Свідчення євангелістів, розглянуті за правилами доказів, що застосовуються в судах (Ньюарк, Нью-Джерсі: Soney & Sage).

⁴ Вайн, В. Е. (1991), Розширений тлумачний словник слів Нового Завіту (Айова-Фолс, Айова: World Bible Publishers).

⁵ Вінсент, Марвін (вид. 1972), Дослідження слів у Новому Завіті (Вілмінгтон, Делавер: Associated Publishers and Authors).

⁶ Мак-Клінток, Джон і Джеймс Стронг, ред. (передрук 1968), Енциклопедія біблійної, богословської та церковної літератури (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

⁷ Різ, Девід Г. (1992), «Демони», Anchor BibleDictionary, ред. Девід Ноел Фрідман (Нью-Йорк: Doubleday).

⁸ Джексон, Вейн (1996), «Мовчання Писання: аргумент на користь натхнення», Reason & Revelation, 16:17–22, березень.

⁹ Філдс, Вестон В. (1976), Неформоване і порожнє (Натлі, Нью-Джерсі: Presbyterian & Reformed).

¹⁰ Кайзер, Волтер К., мол. (1992), Ще складні вислови Старого Завіту (Даунерс-Гроув, Іллінойс: InterVarsity Press).

¹¹ Годж, Чарльз (вид. 1960), Систематичне богослов’я (Лондон: James Clarke).

¹² Кемпбелл, Александр (без дати), Популярні лекції та звернення (Нашвілл, Теннессі: Harbinger Book Club).

¹³ Тейєр, Дж. Г. (вид. 1958), Грецько-англійський лексикон Нового Завіту (Единбург, Шотландія: T. & T. Clark).

¹⁴ Вайн, В. Е. (1951), Перше послання до коринтян — проблеми місцевої церкви (Гранд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

¹⁵ Арндт, Вільям Ф. і Ф. Вілбур Гінгріх (1967), Грецько-англійський лексикон Нового Завіту (Чикаго, Іллінойс: University of Chicago).

¹⁶ Ленскі, Р. К. Г. (1964), Тлумачення Євангелія від Марка (Міннеаполіс, Міннесота: Augsburg).

¹⁷ Гендріксен, Вільям (1978), Тлумачення Євангелія від Луки (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

¹⁸ Унгер, Мерріл Ф. (1952), Біблійна демонологія (Вітон, Іллінойс: Scripture Press).

¹⁹ Оун, Д. Е. (1979), «Демонологія», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, ред. Джеффрі Бромілі (Гранд-Рапідс, Мічиган: Eerdmans), переглянуте видання.

²⁰ Райрі, Чарльз К. (1959), Біблійне богослов’я Нового Завіту (Чикаго, Іллінойс: Moody).

²¹ Вудворд, Кеннет Л. (1974), «Лихоманка екзорцизму», Newsweek, 83:60–66.

²² Едвардс, Ерл (1996), «Сили темряви — одержимість демонами», Утверджені на небі, ред. Девід Лайп (Гендерсон, Теннессі: Freed-Hardeman University).

²³ Гейлі, Гомер (1972), Коментар на малих пророків (Гранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

²⁴ Джексон, Вейн (1990), «Чудеса», Даємо відповідь за нашу надію, ред. Вінфорд Клейборн (Гендерсон, Теннессі: Freed-Hardeman College).

---

Published August 27, 2026