Гомосексуальність — гріх чи культурна погана звичка?
Тому Бог віддав їх ганебним пристрастям: їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне; так само й чоловіки, залишивши природне єднання з жінкою, розпалилися своєю пристрастю один до одного; чоловіки із чоловіками роблять ганьбу і самі в собі пожинають належну відплату за свій блуд. (Римлян 1:26–27).
На тлі суто язичницького римського суспільства Павло виклав один із найвизначніших узагальнених викладів Божого плану спасіння людини — послання до Римлян. Щоб підготувати ґрунт для Євангелії (Римлян 1:16–17), Павло використав більшу частину перших трьох розділів, аби переконати своїх читачів, що «всі згрішили й позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23). Як доказ повсюдності гріха, Павло перелічує конкретні гріхи язичницького світу (Римлян 1:18–32) і лицемірного юдейського світу (Римлян 2:1–29).
Одним із конкретних гріхів язичницького світу, який згадує Павло, було відкинення належних статевих стосунків між чоловіком і жінкою. Жінки почали бажати жінок, а чоловіки «розпалилися своєю пристрастю один до одного; чоловіки із чоловіками роблять ганьбу» (Римлян 1:27). Контраст у вірші 26 полягає між «природним» і «протиприродним». Ці язичники «залишили й таким чином відкинули» природну форму статевих стосунків між чоловіком і його дружиною (Ленскі, 1951, с. 1131). Той факт, що цей обмін стосувався саме статевих стосунків, добре підтверджений (див. Бауер, 1979, с. 8862; Кренфілд, 1975, с. 1253).
Чи посилання Павла на гомосексуальність у цьому розділі є засудженням практики загалом, чи ж він говорить про явище, обмежене культурою першого століття, яке не можна застосовувати до так званих «люблячих гомосексуальних стосунків» сьогодні? Багато хто вирішив звести Павлове засудження до культурного явища й стверджує, що воно не засуджує всі форми гомосексуальної поведінки. Наприклад, Роуленд Краучер писав:
Гомосексуальні практики, згадані в Римлян 1:24–27, вважалися наслідком ідолопоклонства й пов’язані з дуже серйозними гріхами, переліченими в Римлян 1. Якщо розглядати їх у ширшому контексті, стає очевидно, що такі дії суттєво відрізняються від люблячих, відповідальних лесбійських і гомосексуальних стосунків, які спостерігаються сьогодні (20024).
Аргумент, який висувають Краучер та інші, здебільшого ґрунтується на фразі «проти природи». Що Біблія має на увазі, коли говорить, що практики цього язичницького суспільства були «проти природи»? І чи все, що є «проти природи», є гріхом? Чи Біблія засуджує всі дії, які «суперечать природі»? У 1 Коринтян 12:9–10, 29–30 описані чуда, що суперечать природі. Також Павло описує Бога як такого, що діє «проти природи», прищеплюючи дику маслину (язичників) до доброї маслини (див. Девіс, 1995, с. 3245). Очевидно, що Біблія визнає деякі речі добрими, навіть якщо вони виходять за межі природного порядку.
Про яку «природу» йдеться? Чи Павло говорить про природу язичників, про природу людства загалом, про природний порядок речей, Божу природу чи якусь іншу? Девіс стверджує, що поняття природи в Павла має суто культурний зміст (1995, с. 323). Босвелл вважає, що «природа» пов’язана з внутрішньою схильністю (1980, с. 1086), тобто якщо щось суперечить природі людини, це означає, що вона зазвичай так не чинить. Таким чином, юдеї не повинні діяти проти своєї природи, язичники — проти своєї, а Бог — проти Своєї, і всі ці «природи» різні. Босвелл і Девіс обмежують засудження віршів 26–27 культурою першого століття.
Однак ДеЯнг подає правильне тлумачення тексту. Він повертається до моделі творіння, зазначаючи, що гомосексуальні практики суперечать природному порядку, встановленому Богом під час створення чоловіка і жінки (1988, с. 429–4417). Відповідно, Кренфілд говорить, що такі практики є «проти наміру Творця» (1975, с. 123). Отже, гомосексуальність суперечить природному порядку шлюбу — не етнічному чи культурному порядку юдеїв або язичників, а Божому встановленню шлюбу, який має бути чистим серед усіх народів і культур.
Чи є Римлян 1:26–27 культурним чи універсальним засудженням? Слід врахувати, що Римлян 1:18–3:20 проголошує гріховність усіх людей у кожній культурі, расі й спільноті. Жодна людина не буде виправдана законом (3:20). Жодна не отримає прощення, якщо не кориться Богові від серця (2:29). Жодна не досягне спасіння, якщо зневажає багатство Божої доброти (2:4). Жодна не побачить Царства Божого, якщо є вбивцею (2:29). Так само не успадкує спасіння той, хто практикує гомосексуальність — чи це язичник у Римі, чи банкір у Нью-Йорку (1:26–27).
Вірші 29–32 першого розділу послання до Римлян є продовженням переліку гріхів, розпочатого у вірші 24. Жоден дослідник не стане стверджувати, що «нелюбовність», «непрощення» чи «немилосердність» є лише культурними рисами, обмеженими певною епохою. І все ж деякі намагаються відокремити гомосексуальність від цього списку, тим самим відокремлюючи її від позачасових істин Павла і перетворюючи її на культурну звичку. Таке тлумачення спотворює текст послання до Римлян.
Ще одним прийомом, який використовують про-гомосексуальні дослідники для захисту своєї позиції, є апеляція до невідання. Звісно, вони не заявляють про власне невідання, а про невідання Павла. Стверджується, що Павло не знав про ту «справжню любов», яка може існувати між гомосексуальними парами. Кажуть, що Павло мав справу не з «гомосексуальними людьми», а лише з гомосексуальними діями (Босвелл, 1980, с. 109). Отже, нібито той тип гомосексуальної «любові», який існує сьогодні, є значно вищим і благороднішим, ніж усе, що Павло бачив серед римлян і греків у своєму житті.
Уклея рішуче заперечує це твердження. Він зазначає, що Павло був одним із найосвіченіших людей свого часу. Він виріс у Тарсі — третьому за інтелектуальним значенням місті світу після Афін і Александрії. В Афінах люди «нічим іншим не займалися, як тільки говорили або слухали щось нове». Тарс був подібним до цього. Павло знав стоїчних поетів і вивчав грецьку літературу та культуру. Було б наївно думати, що Павло не знав про те, що деякі греки вважали гомосексуальність найвищою формою любові (Уклея, 1983, с. 3548).
Кожне суспільство — минуле, сучасне чи майбутнє — хоче вважати, що воно досягло вершини нового способу мислення або практики. Суспільства прагнуть приписати собі винахідливість у промисловості, культурі, науці і навіть у сфері сексуальності. Гордість особливо проявляється в ідеї, що Павло і його сучасники нічого не знали про «піднесену гомосексуальну любов» нашого часу. Нехай же голос мудрості лунає крізь віки: «Усе те, що було, — воно те, що буде. І що те, котре зроблене, — воно те, що буде зроблене. Немає нічого нового під сонцем» (Екклезіаста 1:9). XXI століття, можливо, є «найпрогресивнішим» періодом в історії, але слід розуміти, що це покоління не винайшло якоїсь нової, чистої й праведної перед Богом форми гомосексуальної «любові».
Інший аргумент, який висувається проти розуміння Римлян 1:26–27 як опису всієї гомосексуальної поведінки, відомий як «аргумент зловживання». Він стверджує, що Бог не засуджує всяку гомосексуальну діяльність, а лише її зловживання. «Доказ» наводиться такий: Бог ніколи не засуджує сам процес споживання їжі, але засуджує обжерливість як зловживання їжею. Далі, Бог не засуджує гетеросексуальні стосунки, але проголошує гріховним їх зловживання у вигляді розпусти та перелюбу. Отже, деякі роблять висновок, що Павло в посланні до Римлян 1 не засуджує всю гомосексуальну діяльність, а лише неприйнятні, зловживальні її форми.
Цей аргумент є дуже слабким. Якщо розпуста й перелюб є зловживанням статевих стосунків, то в чому полягає це зловживання? Воно полягає у порушенні шлюбних стосунків, встановлених Богом між першим чоловіком і першою жінкою. У Буття 2:24 сказано: «Тому залишить чоловік свого батька й матір і пристане до своєї жінки, — і будуть обоє одним тілом». Бог — у всьому Святому Письмі — ніколи не проголошував допустимими статеві стосунки поза межами встановленого Ним шлюбу. Статеві стосунки дозволені лише в святому шлюбі. Єдиний вид такого шлюбу, встановлений Богом, — це союз між чоловіком і жінкою. Це підтверджується всіма біблійними текстами, що прямо говорять на цю тему. Наприклад, у 1 Коринтян 7:2 сказано: «Але щоб уникнути розпусти, нехай кожний чоловік має свою дружину і кожна жінка нехай має свого чоловіка». Сам Ісус у Матвія 5:32 і 19:1–9 визначив шлюб між чоловіком і жінкою як єдине місце, де статеві стосунки є дозволеними. Якщо хтось наполягає, що гомосексуальна діяльність у посланні до Римлян є «зловживанням», то нехай визнає, що це тяжке зловживання встановленого Богом шлюбу.
Гомосексуальність суперечить Божій волі від самого початку творіння, коли Він створив людей чоловіком і жінкою. Римлян 1:26–27 прямо говорить про гомосексуальність і засуджує її як практику, неправильну в кожній культурі й у кожну епоху. Ніколи не настане день, коли цей текст можна буде правильно перекрутити, щоб дозволити будь-яку форму одностатевих стосунків. Так само не буде дня, коли людина, яка практикує гомосексуальність і відмовляється покаятися, буде спасенна від своїх гріхів. Бог бажає, щоб усі люди спаслися (2 Петра 3:9), але вимагає покаяння і відвернення від гріхів, «тому що Він визначив день, коли має справедливо судити цілий світ» (Дії 17:30–31).
1 Ленскі, Р. К. Г. (1951), Тлумачення послання святого Павла до Римлян (Колумбус, штат Огайо: Wartburg).
2 Бауер, Вальтер (1979), «вживання», Грецько-англійський лексикон Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури. Перекл., перегл. і ред. Вільям Ф. Арндт, Ф. Вілбур Гінгріх і Фредерік В. Данкер (Чикаго, штат Іллінойс: University of Chicago Press), друге видання.
3 Кренфілд, К. Е. Б. (1975), Критичний та екзегетичний коментар до послання до Римлян (Единбург: Clark).
4 Краучер, Роуленд (2002), «Гомосексуальність: ліберальний підхід», [онлайн], URL: http://www.pastornet.net.au/jmm/aasi/aasi0669.htm.
5 Девіс, Маргарет (1995), «Етика Нового Завіту і наша: гомосексуальність і сексуальність у Римлян 1:26–27», Біблійна інтерпретація, 3: 315–31.
6 Босвелл, Джон (1980), Християнство, соціальна толерантність і гомосексуальність: гомосексуальні люди в Західній Європі від початку християнської ери до XIV століття (Чикаго, штат Іллінойс: University of Chicago Press).
7 ДеЯнг, Джеймс Б. (1988), «Значення “природи” в посланні до Римлян і його наслідки для біблійних заборон гомосексуальної поведінки», Журнал Євангельського богословського товариства, 31: 429–41.
8 Уклея, П. Майкл (1983), «Біблія і гомосексуальність: частина 2, гомосексуальність у Новому Завіті», Bibliotheca Sacra, 140: 350–58.
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
