Вічність Пекла [Частина І]

Богобоязливих чоловіків і жінок навряд чи дивує те, що невіруючі різного роду відкидають ідею нескінченного покарання за зло. Оскільки атеїсти, агностики та невірні всіх видів не вірять у існування неба чи безсмертної душі, вони, безумовно, не приділяють багато уваги ідеї вічного пекла (окрім критики цього поняття). Однак для багатьох віруючих у Біблію є певним здивуванням дізнатися, що дедалі більше людей, які вірять у Бога й визнають існування душі, відкидають ідею вічного покарання для тих, хто живе та помирає поза тілом Христовим. Те, що Едвард Фадж висловив понад двадцять років тому у своїй книзі «Вогонь, що пожирає», і що підтримують більш нещодавно опубліковані роботи таких авторів, як Гомер Гейлі та Ф. ЛаГард Сміт, — це ідея про те, що «нечестиві, після будь-якого ступеня й тривалості болю, які Бог справедливо може завдати, зрештою та назавжди помруть, загинуть і зникнуть навіки» (Фадж, 1982, с. 425[1]). Як стверджує Сміт, популярний автор бестселерів, у передмові до книги Гейлі «Суди та покарання Бога», «повне знищення, а не свідоме, тривале покарання є страшною долею, яка чекає на нечестивих» (Гейлі, 2003, с. 10[2]). «У пеклі…ті, хто відкинув Бога й відмовився вірити в Його Сина, будуть повністю знищені! Повністю ліквідовані. Їхнє існування раптово припиниться» (Сміт, 2003, с. 184). Згідно зі Смітом та іншими аннігіляціоністами, вибір для людства простий: «Благословенне існування проти небуття» (Сміт, с. 190).

ЗНИЩЕННЯ — ЧИ ВІЧНЕ ПОКАРАННЯ?

Для тих, хто знайомий із висловом Ісуса, записаним у Євангелії від Матвія 25:46, питання про те, чи нечестиві колись будуть знищені, чи страждатимуть вічно в пеклі, здається досить легко вирішити. Після того як Ісус пояснив Своїм учням, як Бог розділить праведників і нечестивих на суді (Матвія 25:31-45), Він завершив, сказавши їм, що нечестиві «підуть на вічне покарання, а праведні — на життя вічне» (Матвія 25:46). Для багатьох християн цей вірш вирішує питання: нечестиві не будуть знищені Богом після суду, але будуть страждати у вічному покаранні. Праведники ж насолоджуватимуться блаженством нескінченного життя з Богом у небі.

Розуміючи, що якщо слово «вічний» у Матвія 25:46 означає «нескінченний», то вся їхня теорія про те, що станеться з нечестивими після суду, руйнується, деякі прибічники доктрини знищення стверджували, що слово «вічний» не має жодного стосунку до часу чи нескінченної тривалості загробного життя. Ф. ЛаГард Сміт, безпосередньо перед обговоренням (що він називає) «Мучительного питання пекла» (розділ 8), зазначив:

Якщо у вас є комп’ютерна програма Біблії (або старомодна «симфонія»!), знайдіть слово вічний і приготуйтеся до шоку. У всіх його численних значеннях немає навіть натяку на час…. Бути вічним — це мати тривалий характер. Мати якості, які зберігаються, незважаючи на плин часу (якщо, взагалі, час існує) [с. 162, курсив і примітки в ориг., вид. додано[3]].

Таким чином, сказати, що ми матимемо вічне життя на небесах, зовсім не означає, як довго ми будемо жити на небесах. Воно вже почалося ще до того, як ми туди потрапимо! Суть у тому, що життя на небесах буде якісно іншим видом життя, ніж те, яке ми знали у просторі й часі землі (с. 163, курсив в оригіналі, виділення додано; див. також Гейлі, с. 132-133).

Виходячи з такого тлумачення слова «вічний» (і конкретно фрази «вічне життя»), Сміт, схоже, підготував основу для свого тлумачення «вічного вогню/покарання». Він впевнено заявив:

«Вічний вогонь» свідчить про природу пекельного вогню, а не про його тривалість…. Коли ми чуємо, як Ісус говорить про «вічний вогонь», немає причин думати в термінах годинників чи календарів. Час — не питання. Питання — наслідки (с. 174, курсив в ориг.).

«Вічне покарання» не буде покаранням протягом нескінченної вічності, як було миттєве, нищівне покарання, яке зазнали жителі Содому і Гоморри (с. 175).

Хоча Сміт, здається, вважає, що він представив переконливий аргумент щодо знищення нечестивих у пеклі через своє визначення слова «вічний», насправді він не дав точного визначення грецьких слів, які перекладаються як «вічний» або «нескінченний». У вступі до своєї книги Сміт визнав: «Загробне життя за своєю суттю є темою, яка вимагає уважного вивчення тексту…. Є необхідні лексичні дослідження, щоб ми могли бути впевненими, що не плутаємо лінгвістичні яблука з апельсинами» (с. 9). На жаль для читача, Сміт опустив важливі, фундаментальні лексичні дослідження, і в результаті викликав масову плутанину.

По-перше, він не навів жодного грецького лексикографа на захист того, що слово «вічний» «у всіх його численних значеннях» не має «жодного натяку на час» (с. 162, вид. додано). Можливо, причина відсутності в Сміта відповідних матеріалів із грецьких словників полягає в тому, що такі лексичні дослідження переважно не погоджуються з його аргументом. Звернімо увагу на те, як наступні авторитетні грецькі дослідники визначили два грецьких слова Нового Завіту (αἰών і αἰώνιος), які зазвичай перекладаються як «навіки», «вічний» або «нескінченний», особливо коли вони пов’язані з ідеями, що стосуються невидимого світу.

• Перші два визначення слова , надані Денкером, Арндтом і Гінгріхом, є наступними: (1) «тривалий період часу, без посилання на початок чи кінець» і (2) «відрізок часу як окрема одиниця історії, епоха». Для слова αἰώνιος надано три визначення: (1) «той, що стосується тривалого періоду часу, давно минулого;» (2) «той, що стосується періоду часу без початку чи кінця, вічний щодо Бога;» і (3) «той, що стосується періоду нескінченної тривалості, без кінця» (Денкер та ін., 2000, с. 32-33, курсив в ориг.[4]).
• За словами Тейєра, αἰών у Новому Завіті багато разів використовується у значенні «навіки» (1962, с. 19[5]). Він далі визначив αἰώνιος наступними трьома способами: (1) «без початку чи кінця, те, що завжди було і завжди буде;» (2) «без початку;» і (3) «без кінця, що ніколи не припиниться, вічний» (с. 20).
• Про αἰώνιος (грецьке слово, використане двічі у Матвія 25:46 для опису як «покарання», так і «життя») В.Е. Вайн написав: «описує тривалість, або не визначену, але не нескінченну, як у Римлян 16:25; 2 Тимофія 1:9; Тита 1:2; або не визначену через нескінченність, як у Римлян 16:26 та в інших шістдесяти шести місцях у Новому Завіті» (1940, 2:43[6]).
• Про слово αἰώνιος Р.К.Г. Ленскі запитав: «Якщо цей грецький прикметник не означає «вічний», то який грецький прикметник має це значення? Чи в грецькому світі, включаючи юдейський (Ісус говорив арамейською), взагалі не було слів для вічності чи вічного?» (1943, с. 997[7]).
• Згідно з А.Т. Робертсоном: «Слово αἰώνιος… означає або без початку, або без кінця, або і те, і інше. Воно максимально наближається до ідеї вічного, як тільки грецька мова може виразити це одним словом» (1930, 1:202, вид. додано[8]).
• Перше визначення, яке Герман Сассе надав для αἰών у високо шанованому Богословському словнику Нового Завіту, — це «у значенні тривалого часу або вічності» (1964, 1:198[9]). Пізніше, розглядаючи αἰώνιος «як термін для об’єктів есхатологічних очікувань», він зазначив, що це слово також використовується для позначення «безперервного» чи «нескінченного», іноді виходячи за межі суто тимчасового значення (1:209; див. також Карсон, 1996, с. 523[10]).
• У розділі про час у Новому міжнародному словнику богослов’я Нового Завіту Йоахім Гурт зазначив, що αἰών «перш за все є позначенням тривалого періоду часу [або обмеженого, або необмеженого—EL/KB]…. Вічність, таким чином, не обов’язково є позачасовою концепцією, а найповнішою часовою, яку виробив досвід часу» (1978, с. 826[11]). Хоча Гурт визнав, що коли αἰώνιος використовується в Євангелії від Івана (для утворення «вічного життя»), це може мати якісне значення, він все ж зазначив, що «також є часовий сенс, так що вічний (αἰώνιος) вказує на кількість цього життя» (с. 832; див. також Робертсон, 1932, 5:49-50[12]).
• Нарешті, Джеймс Орр написав у Міжнародній стандартній біблійній енциклопедії, що

відповідь… що αἰώνιος… позначає якість, а не тривалість, не може бути підтверджена. Що б ще не включав цей термін, він має на увазі тривалість…. Навряд чи можна заперечувати, що «віки вічні» та подібні фрази є практичними новозавітними еквівалентами вічності, і що αἰώνιος у застосуванні до Бога і до життя («вічне життя») включає ідею нескінченної тривалості…. Коли цей термін застосовується в одному й тому ж контексті до покарання і до життя (Матвія 25:46), і жодного натяку на обмеження ніде не дається, єдиний розумний екзегезис — сприймати це слово у його повному значенні як «вічний» (1956, 4:2502[13]).

Коли Сміт прокоментував слово «вічний», заявивши: «У всіх його численних значеннях немає навіть натяку на час» (с. 162), він поставив себе у протиріччя з найповажнішими грецькими лексикографами та дослідниками останнього століття. Будь-яка спроба спростувати вічне покарання через переосмислення грецьких слів для «вічного» зазнає поразки, оскільки «вічний» описує тривалість (Вайн, 2:43).

По-друге, навіть без звернення до різних грецьких словників для пошуку значення слова αἰώνιος (перекладеного як «вічний» або «нескінченний» у Матвія 25:46), можна легко зрозуміти основне значення цього слова, просто зауваживши два протиставлення, які Павло зробив у двох своїх посланнях. По-перше, у 2 Коринтян 4:18 він зазначив, що антитезою духовних речей, які є «вічними», є фізичні речі «видиме – тимчасове (πρόσκαιρα)» [тобто те, що триває певний час чи сезон]. Пізніше, у своєму посланні до Филимона, він написав, що «можливо» його слуга Онисим «відлучився на якийсь час», щоб він (Филимон) «міг прийняти його навіки» (Филимона 15). Павло припустив, що, можливо, Онисим залишив свого господаря на сезон/деякий час (ὥραν), щоб їхні стосунки могли стати такими, що триватимуть як у цьому житті, так і у вічному житті, яке прийде. У кожному з цих уривків Павло протиставляє тимчасове і вічне — те, що має кінець, і те, що є нескінченним.

По-третє, очевидно, що перекладачі Біблії вважали, що αἰώνιος означає тривалість, інакше вони, безсумнівно, вибрали б англійські слова, відмінні від «вічний» або «нескінченний», для перекладу цього грецького слова. Згідно з четвертим виданням Американського спадкового словника англійської мови, англійське слово everlasting («вічний») означає саме те, що і звучить: «1. Тривалий назавжди; вічний. 2а. Той, що продовжується невизначено або протягом тривалого часу», а у формі іменника — «вічна тривалість» (2000, с. 616-617[14]). Слово eternal («вічний») визначено подібним чином: «1. Той, що існує без початку чи кінця; існує поза часом…. 2. Той, що триває безперервно; постійний…» (с. 611; див. також визначення цих слів у Merriam-Webster). Чому ж англійські перекладачі Біблії протягом останніх чотирьох століть перекладали αἰώνιος як «вічний» або «нескінченний»? Тому що вони розуміли, що це слово позначає тривалість, і, зокрема, коли йдеться про майбутній стан праведників і нечестивих, — нескінченну, невпинну тривалість. Враховуючи, що грецькі слова αἰών і αἰώνιος, а також англійські слова everlasting і eternal явно означають тривалість, важко зрозуміти, як Сміт міг стверджувати, що у слові eternal «у всіх його численних значеннях немає навіть натяку на час» (с. 162). Це справді схоже на плутанину яблук із апельсинами!

Хоча визначення «вічного» у Сміта викликає тривогу, його спроба спростувати Матвія 25:46 (з огляду на його доктрину знищення нечестивих) є ще більш заплутаною. Тільки-но перед цим зазначивши, що «вічний» не має жодного стосунку до тривалості (с. 162-163,174), він потім стверджує, що «єврейське слово olam і грецьке слово αἰώνιος, обидва означають те ж саме, що й ‘вічний’» (с. 174), і таки вказують на певну тривалість, але не завжди нескінченну. Він навів вісім прикладів зі Старого Завіту, де «вічний» (olam) означає «усі дні життя» [наприклад, коли слуга присягав на вірність своєму господареві, проколював вухо біля дверей і залишався з ним, доки жив (пор. Повторення Закону 15:17; див. Ґезеній, 1847, с. 612[15])]. Потім він пов’язав Матвія 25:41 і 46 зі своєю дискусією про olam, сказавши:

Тому, коли Ісус говорить про велике розділення овець від козлів і каже тим, хто зліва: «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготований дияволові та його ангелам!», мова йде про місце призначення, а не про тривалість. Так само, коли Ісус говорить: « І підуть ті на вічне покарання, а праведні — на життя вічне» (Матвія 25:41,46), Він говорить про вид покарання, а саме знищення, яке має вічні наслідки (с. 175, курсив в ориг.).

Таке пояснення Матвія 25:46 було подане Смітом. Спершу він стверджував, що «вічний» не стосується часу (с. 162-163,174). Потім заявив, що це стосується часу, хоча й не завжди нескінченного за своєю природою (с. 174). І нарешті він заявив, що «вічний» стосується не тривалості, а призначення (с. 175). Щонайменше, його аргументи є надзвичайно заплутаними.

Коли розглянути всі докази, зауваження Сміта щодо Матвія 25:46 і слова «вічний» є лише слабкою спробою поширення надзвичайно небезпечної доктрини. Як ми вже задокументували, «вічний» дійсно передбачає тривалість. Більше того, лише тому, що єврейське слово Старого Завіту для «вічного» (olam) часто має на увазі можливий кінець, не означає, що «вічний» потрібно розуміти в цьому сенсі в кожному випадку у Новому Завіті (і, безумовно, не у Матвія 25:46).

Дійсно, є випадки у Старому Завіті, де єврейське слово olam означає щось інше, ніж вічність (пор. Вихід 12:24; 29:9; 40:15; Ісуса Навина 14:9). Як зауважив Сміт, приклад із рабом, який служив господареві «навіки» (Повторення Закону 15:17), не означає, що він служитиме йому вічно. Контекст вимагає тлумачити слово olam («навіки») у цьому вірші (і в багатьох інших у Старому Завіті) як щось інше, ніж виконання дії безкінечно (пор. Вихід 40:15; Левіт 16:34; 1 Хронік 16:17). У цьому випадку «вічного» раба слово olam означало «доки раб жив на землі».

В інших уривках Старого Завіту, однак, слово olam чітко використовується для позначення безкінечності за своєю тривалістю. Коли Авраам закликав ім’я Господа (Буття 21:33), він закликав «вічного» (olam) Бога. Псалмоспівець прославляв Бога, Який є «від віку й до віку» (Псалмів 89:2; пор. Михея 5:2), а Соломон наприкінці Екклезіаста писав про місце людини у майбутньому житті як про «вічний дім» (Екклезіаст 12:5). Коли псалмоспівець писав: « Мої дні промайнули, наче тінь, я висох, як трава. А Ти, Господи, перебуваєш навіки (olam)» (Псалом 101:12-13), він явно протиставляв короткочасність людського життя тривалості Божого існування. Далі псалмоспівець сказав, що Божим «рокам не буде кінця» (Псалмів 101:28). Згідно з Даниїла 12:2, « численні з тих, що сплять у поросі землі, встануть, ці на вічне (olam) життя, а ті на погорду та на вічний (olam) сором». У цих випадках слово olam використовувалося для передачі ідеї вічності у її тривалості.

Насправді, Enhanced Strong’s Lexicon (Розширенний лексикон Стронга) дає наступне визначення слова olam: (1) довга тривалість, стародавність, майбутність, назавжди, вічний, завжди, постійний, старий, древній, світ; (1а) давні часи, довгий час (у минулому); (1б) (у майбутньому); (1б1) назавжди, завжди; (1б2) безперервне існування, постійний; (1б3) вічний, невизначене або нескінченне майбутнє, вічність (див. «Owlam», 1999[16]).

Як і багато інших слів у Святому Письмі, які мають більше ніж одне значення, olam і αἰώνιος потрібно розуміти з огляду на контекст, у якому вони використовуються. Наприклад, слово «день» (yom у єврейській мові; ἡμέρα у грецькій) у Святому Письмі може означати: (1) період, протилежний ночі (Буття 1:5); (2) буквальні 24 години (пор. Ісуса Навина 6:1-16); (3) період у майбутньому (не обов’язково буквальні 24 години — пор. Матвія 7:22; 2 Петра 3:10); або (4) загальний період Творіння (Буття 2:4). Коли виникають питання щодо днів, пережитих під час тижня Творіння, потрібно ретельно дослідити контекст Буття 1. Коли це зробити, очевидно, що ці дні були буквальними 24-годинними днями, подібними до тих, які ми переживаємо сьогодні. (Мабуть, найбільш показовим є той факт, що кожен із цих днів описується як такий, що має і «вечір», і «ранок» — Буття 1:5,8,13,19,23,31). Подібно, слово «вічний» також має розглядатися у світлі його безпосереднього та віддаленого контексту.

Хоча Сміт вважав за потрібне нав’язувати своїм читачам ідею, що єврейське слово olam часто використовується для позначення чогось іншого, ніж вічність у тривалості, він повністю проігнорував численні уривки зі Старого Завіту, де olam використовується в значенні буквального «назавжди» (як зазначено вище — Буття 21:33; Екклезіаста 12:5 тощо). Чому згадувати одне значення, але ігнорувати інше? Крім того, здається цілком недоречним для когось коментувати новозавітний вірш, як-от Матвія 25:46 (спочатку написаний грецькою), і фактично зосереджуватися лише на тому, як відповідне єврейське слово використовується у Старому Завіті, водночас нехтуючи переважною більшістю випадків у Новому Завіті, де слово означає «нескінченне».

Слово αἰώνιος використовується сімдесят разів у Новому Завіті. Тричі воно вживається для опису вічної природи Бога (Римлян 16:26; 1 Тимофія 6:16; Євреїв 9:14). У понад сорока випадках у Новому Завіті воно використовується щодо нескінченного щастя праведників (наприклад, Івана 10:28; Римлян 5:21; 6:23; 1 Івана 1:2). І п’ять разів воно вживається щодо покарання нечестивих (пор. 2 Солунян 1:9; Юда 7). У Матвія 25:46 це слово з’являється двічі — один раз щодо «вічного покарання», а інший — щодо «вічного життя». Простими словами, якщо покарання, згадане в цьому вірші, є тимчасовим, тоді таким же є і небо. Контекстуально ці два поняття пов’язані. Так само як Ісус очікував, що Його учні розумітимуть небо як місце постійного, нескінченного щастя для свідомих душ людей, Він так само хотів, щоб вони розуміли пекло як місце постійних, нескінченних мук для свідомих душ. Той факт, що Христос особливо повторює αἰώνιος в одному й тому ж реченні, вимагає від нас дотримуватися буквального значення цього слова. І небо, і пекло будуть вічними (нескінченними!) у своїй тривалості.

Матвія 25:46 є смертельним ударом для теорії знищення нечестивих. Ті, хто навчає обмеженій тривалості пекла, або повністю уникають коментування цього конкретного вірша, або ж їхні коментарі, як у Сміта, є безладними та позбавленими доказової підтримки. У праці Гомера Гейлі про суди Божі (половина книги була присвячена саме захисту позиції, що пекло не є вічним) він жодного разу не дав чіткого пояснення цього вірша. Єдиний коментар, який можна було б віддалено вважати «поясненням» Матвія 25:46, знаходиться на сторінці 153, де він слідує одразу після єдиної цитати цього вірша. Гейлі написав:

Часто говорять, що Ісус дав повну та точну картину пекла. Безсумнівно, вона була точною, але не завершеною. Святим Духом через Павла, Петра та через Івана в Об’явленні було додано багато чого. Сім разів Ісус використовував слово геєна, і вживав його з єврейської точки зору. Він залишив універсальний аспект цієї теми для відкриття Святим Духом (2003, вид. в ориг.).

Безперечно, Святий Дух надихнув інших писати на цю тему. Але це не означає, що слова Ісуса про «вічне покарання» є неправильними (або не заслуговують на увагу). Як можна написати книгу під назвою «Суди та покарання Божі», але жодного разу не пояснити слова Господа про «вічне покарання»?

Навіть якщо визнати, що αἰώνιος може іноді означати щось більше, ніж тривалість, і може вживатися у якісному значенні (див. Гурт, 1978, с. 832), як ми вже бачили, «часове значення рідко втрачається» (Карсон, 1996, с. 523). У першу чергу, це слово має відношення до тривалості. Більше того, коли в обговоренні згадується αἰών, справа проти теорії знищення нечестивих стає ще сильнішою. Якщо Бог «живе на навіки-віків (αἰών і αἰών)» (Об’явлення 1:18; 10:6; 15:7), і слава має бути віддана Йому «навіки-віків» (Об’явлення 1:6; 4:9-10; 5:13; 7:12), і якщо врятовані «будуть царювати навіки-віків» з Господом у небі (Об’явлення 22:5), тоді нечестиві, безперечно, «будуть мучені день і ніч навіки-віків» (Об’явлення 20:10; пор. Об’явлення 14:11). «Навіки-віків» є «формулою вічності» (Вінсент, 1889, 2:418[17]). Без сумніву, це означає тривалість, навіть коли йдеться про покарання нечестивих у пеклі. Як зазначив Мойсей Стюарт у своїй книзі Exegetical Essays on Several Words Relating to Future Punishment (Екзегетичні есе про кілька слів, що стосуються майбутнього покарання):

Якщо Писання не проголошують вічне покарання нечестивих, то вони також не проголошують вічного щастя праведників чи вічної слави та існування Божества. Одне настільки ж певне, як і інше. Обидва є на одному терезі. Вони мають бути випробувані тими ж тестами. І якщо ми відмовляємося від одного, ми повинні, щоб бути послідовними, відмовитися і від іншого (1830, с. 57[18]).

ПЕРЕБІЛЬШЕННЯ ПОРІВНЯНЬ ІЗ ПЕКЛОМ

Содом і Гоморра

Інший аргумент прибічників теорії знищення нечестивих звучить приблизно так: (1) Содом і Гоморра були спалені до попелу та повністю знищені; (2) у Новому Завіті пекло порівнюється із Содомом і Гоморрою; отже, (3) пекло не буде вічним. Ті, хто намагається спростувати біблійне вчення про вічність пекла, добре відомі тим, що роблять такі заяви. Одразу після цитування 2 Петра 2:6 і Юди 7, де натхненні автори порівнюють майбутній суд над нечестивими із засудженням Содома і Гоморри, Ф. ЛаГард Сміт запитав, чи справді вогонь пекла є «вічним вогнем…який вічно мучить своїх жертв?» (с. 173). Його відповідь:

Ні, якщо судити по Содому і Гоморрі. Доля цих двох мерзенних міст є найкращою ілюстрацією спопеляючого вогню. Після цього катастрофічного вогню—як би довго він не горів—не залишилося нічого від цих двох міст, навіть сліду! Тим, хто все ще наполягає, що пекло — це суцільні муки у вогні та сірці, слід серйозно задуматися про конкретний день в історії, коли вогонь і сірка буквально пролилися на нечестивих.

Безсумнівно, у цьому процесі були страждання — безперечно, навіть «плач і скрегіт зубів». Але їхні страждання не тривали довго (с. 173, вид. в ориг.).

Дві сторінки потому він твердо заявив: «’Вічне покарання’ не буде покаранням протягом нескінченної вічності, як було миттєве, нищівне покарання, яке зазнали жителі Содому і Гоморри» (с. 175). Чи має рацію Сміт? Чи буде знищення нечестивих у пеклі після Суду точно таким, як одноразове фізичне знищення Содома і Гоморри?

Те, що Сміт і інші прибічники теорії знищення нечестивих, здається, забувають, це те, що аналогії потрібно використовувати тільки в межах їх призначення. Коли Ісус порівнював Своїх учнів із вівцями (Івана 10), Він явно не мав на увазі, що Його послідовники є найменш розумними людьми на Землі. Скоріше, Він наголошував, що Його учні залежать від Нього у прямуванні шляхами праведності, як вівці залежать від пастуха, щоб уникати небезпеки. Біблійні порівняння, які виходять за межі свого задуму, породжують непотрібні (а іноді й небезпечні) хибні тлумачення Писання. Ті, хто вважає, що заповідь у притчі про кукіль дозволити «пшениці і кукілю рости разом до жнив» (Матвія 13:30) якось заважає церкві застосовувати дисципліну до непокірних членів, перевищують межі цієї притчі. Таке тлумачення суперечить тому, чого вчили Ісус і Павло в інших місцях (пор. Матвія 18:15-17; 1 Коринтян 5:1-13; 2 Солунян 3:6,14-15). Так само ті, хто вказує на земні порівняння, які Ісус і натхненні автори зробили з кінцевим покаранням нечестивих у пеклі, виходять за межі цих аналогій.

Фізичне покарання, яке зазнали Содом і Гоморра за свої жахливі гріхи, полягало у знищенні їхнього фізичного життя. «Господь послав дощ на Содом і Гоморру — сірку й вогонь від Господа з неба» (Буття 19:24). Протягом наступних 2 000 років цей унікальний вогненний суд слугував постійним нагадуванням нащадкам Авраама про Божу ненависть до гріха. Мойсей, Ісая, Єремія, Амос і Софонія всі нагадували своїм єврейським братам про цю руйнівну подію, коли говорили про Божий гнів на грішників. Тому здається цілком природним, що коли Ісус, апостоли та пророки першого століття вибрали проілюструвати духовне «вічне знищення» (2 Солунян 1:9) душ нечестивих у пеклі, вони порівняли його з відомим фізичним знищенням Содома і Гоморри. Руйнівна подія, яка відбулася понад 2 000 років тому, була одним із найкращих земних прикладів, які могли використати Божі посланці, щоб передати ідею суду, болю і страждань, які врешті-решт зазнають нечестиві.

Порівняння тимчасового знищення Содома і Гоморри з тим, що душі нечестивих зазнають духовно в пеклі, мало на меті показати вид суду і покарання, а не тривалість покарання. Як і суд над аморальними жителями цих двох стародавніх міст, майбутнє покарання всіх нечестивих буде остаточним, цілеспрямованим, руйнівним і палючим — подібним до вогню та сірки, які знищили жителів Содома і Гоморри. Проте, коли духовні істини ілюструються за допомогою земних прикладів, є певні обмеження, зокрема два, які очевидні в цьому випадку. По-перше, на відміну від вогню, що горів у Содомі й Гоморрі та спричинив сильний фізичний біль мешканцям цих міст, «вогонь» пекла буде мучити духовні тіла (пор. Луки 16:24). Очевидно, це буде інший вид «вогню», ніж той, який ми бачимо на землі, тому що небо й пекло не є фізичними місцями, а духовними. По-друге, і, мабуть, найважливіше, Новий Завіт чітко вчить, що вогняне знищення нечестивих у пеклі відрізняється від знищення Содома і Гоморри тим, що вогонь пекла горітиме вічно. У той час як «Содом… був швидко (в момент) знищенний» вогнем (Плач Єремії 4:6, вид. додано), вогонь і знищення пекла описані в Новому Завіті як «невгасимі» (тричі — Матвія 3:12; Марка 9:43,48) і як «вічні» (шість разів — Матвія 18:8; 25:41,46; Марка 3:29; 2 Солунян 1:9; Юди 7). Якби Біблія ніде не використовувала такої термінології для опису покарання нечестивих у пеклі, ми могли б дійти того самого висновку, що й Сміт та інші щодо знищення нечестивих. Однак правда в тому, що Бог чітко і навмисно виявив значну різницю між тимчасовим вогнем, який поглинув Содом і Гоморру, і вічним вогнем, що горить у пеклі, використовуючи такі терміни, як «вічний» і «невгасимий». Ісус навіть використовував слово «вічний» щодо пекла в тому ж реченні, в якому Він описував небо (Матвія 25:46). Наскільки чіткіше Він міг пояснити, що небо й пекло однаково вічні за своєю тривалістю? Якщо Бог хотів донести до людства, що пекло — це місце вічних мук, що ще Він мав зробити, ніж те, що вже зробив?

Однак хтось може запитати: «Як слово ‘вічний’ використовується в Юди 7 щодо покарання міст Содома і Гоморри, якщо їхнє покарання було лише тимчасовим? Чи слово ‘вічний’ використовується в іншому сенсі в цьому уривку?» Хоча «кари вічного вогню» (Юди 7) використовується прибічниками теорії знищення нечестивих, щоб стверджувати, що нечестиві не страждатимуть вічно в пеклі, «термін ‘страждають’ (ὑπεχοῦσαι – hupechousai — буквально ‘утримують під’) є теперішнім дієприкметником, який вказує, що давні мешканці цих міст страждали на момент написання цього послання. ‘Вічний вогонь’ — це не той, який зійшов на Содом і Гоморру, а той, у який вони потрапили після смерті, щоб страждати вічно» (Джексон, 2003, 39:30, вид. в ориг.[19]; див. також Гіберта, 1989, с. 239[20]). Аморальні жителі цих міст зазнали одноразової фізичної смерті у вогні, і наразі вони страждають у муках, очікуючи свого вироку до пекла (пор. Луки 16:19-31).

Додаткові докази з Юди показують, що приклад Содома і Гоморри жодним чином не призначався для підтримки вчення про знищення нечестивих. У безпосередньому контексті цього уривку, після згадки про Содом і Гоморру, натхненний Юда сказав: «Подібно й ці сновиди…» (в. 8). Далі він записав перелік гріхів, у яких були винні «ці сновиди». Потім у 13-му вірші, лише через шість віршів після заяви про нечестиві міста, Юда зазначив, що ці грішники є «блукаючі зорі, для яких навіки зберігається морок темряви» (вид. додано). Його точка була ясною: так само, як жителі Содома і Гоморри колись зазнали земного знищення, і тепер терплять безперервне покарання (як показує теперішній дієприкметник), так і ці нечестиві люди в часи Юди могли очікувати тієї ж темряви й покарання протягом не меншого часу, ніж «назавжди».

Солома, кукіль і засохлі гілки

Інші біблійні порівняння до покарання нечестивих, які деякі вважають доказом його тимчасовості, включають солому, згадану Іваном Хрестителем (Матвія 3:11-12), а також кукіль і засохлі гілки виноградної лози, про які говорив Ісус (Матвія 13:24-30,36-43; Івана 15:1-10). Припускають, що оскільки всі ці горючі компоненти «згоряють», коли їх кидають у вогонь, а не горять постійно, то і для нечестивих душ не існує жодного існування поза станом «згоряння». Після тлумачення цих трьох ілюстрацій пекла Гомер Гейлі запитав (у розділі під назвою «Приклади вічного покарання»): «Якщо розглядати виключно слова Ісуса і те, що Він хотів навчити, чи є щось у цих образах, із чого ми можемо зробити висновок, що той, кого кинуто у вогонь, продовжує свідомо існувати або страждати після того, як був спалений?» (с. 144, вид. додано).

Хоча Гейлі мав на меті, щоб це було риторичне запитання з «очевидною» відповіддю «ні», є щось, що вказує на те, що покарання триває вічно. Іван сказав, що Ісус «спалить солому вогнем невгасимим (asbesto)» (Матвія 3:12, вид. додано). Цей вогонь відрізняється від звичайного полум’я тим, що він є постійним. Грецькі лексикографи Денкер, Арндт і Гінгріх визначають asbesto як «негасимий» вогонь і додають, що його найближчим синонімом є «вічний» (αἰώνιος; Матвія 18:8; 25:41) (2000, с. 141). Якщо нечестиві будуть знищені в пеклі, виникає запитання: яку мету може мати «негасимий вогонь»? Навіщо мати «негасимий» вогонь для «знищуваних» душ? Чому вогонь має горіти вічно, якщо його мета досягається? Крім того, оскільки Ісус використав слово «негасимий», очевидно, що Його порівняння з фізичними матеріалами, які горять, було неповним і потребувало уточнення для передачі Його думки.

Другий аспект, що стосується згаданих трьох порівнянь із пеклом, полягає в тому, що «їхня ілюстративна цінність, з точки зору покарання, є обмеженою. Вони є виключно матеріальними об’єктами; люди — ні!» (Джексон, 2003, 39:30). Жоден фізичний приклад, який натхненні люди використовували, щоб дати своїй аудиторії уявлення про майбутнє покарання нечестивих, не може адекватно показати нескінченну тривалість пекла. Очевидно, що тривалість пекла не була тим, що Іван і Ісус намагалися проілюструвати цими конкретними аналогіями. Більше того, якщо покарання нечестивих не є вічним, тому що солома, кукіль і засохлі гілки, з якими це покарання порівнюється, не є вічними, тоді скажіть, будь ласка, чи будуть праведники також знищені? Адже в притчі про кукіль пшениця символізує праведників, про яких Ісус сказав, що вони «засіяють, як сонце, у Царстві Отця Свого» (Матвія 13:43, вид. додано). Якщо Сонце є фізичним об’єктом, який буде знищено, коли Ісус повернеться, то, за «логікою» прибічників теорії знищення нечестивих, чи не мали б і праведники бути знищені? Петро писав:

А сьогоднішнє небо й земля…тримаються для вогню на день суду і погибелі безбожних людей… А Господній день прийде, мов злодій [уночі], коли небо з гуркотом пройде, а розпечені стихії розплавляться, і земля та діла, що на ній, згорять. Коли все це таким чином буде знищене, то якими треба бути у святому житті й у побожності вам, котрі чекаєте й прагнете приходу Божого дня, під час якого небо, охоплене полум’ям, зникне, а розжарені стихії розплавляться? Ми за Його обітницею чекаємо нових небес і нової землі, в яких проживає праведність. (2 Петра 3:7,10-13, вид. додано).

Оскільки все, що знаходиться у фізичних небесах (включаючи Сонце), «буде знищене» в день приходу Бога, і оскільки царство небесне буде освітлене славою Бога, а не Сонцем (Об’явлення 21:23; 22:5), то очевидно, що коли Ісус порівнював душі праведників із Сонцем, Він не мав на увазі тимчасове існування Сонця в небесах. Кінцеве згасання Сонця не було точкою порівняння з праведниками. Порівняння стосувалося «світла й блиску» Сонця (Ленскі, 1943, с. 540), які святі отримають від «слави Бога» (Об’явлення 21:23) після того, як будуть відокремлені від тих, хто буде вкинутий «у зовнішню темряву» (пор. Матвія 22:13; 25:30). На відміну від праведників, які будуть «царювати навіки-віків» у присутності Агнця (Об’явлення 22:5), нечестиві горітимуть «день і ніч навіки-віків» (Об’явлення 20:10) у «вічному вогні, приготовленому дияволу і його ангелам» (Матвія 25:41).

Геєна

Останню картину покарання нечестивих можна отримати, зрозумівши значення грецького слова gehenna – геєна. Це слово з’являється дванадцять разів у Новому Завіті й буквально означає «Долина синів Еннома» (Денкер та ін., 2000, с. 191) — назва долини на південь від стін Єрусалима. Ця долина була сумно відома своїм зв’язком із гріховною, жахливою практикою жертвоприношення дітей язичницькому богові Молоху. Йосія, праведний цар Юди, у своїх зусиллях відновити істинне поклоніння, зруйнував язичницьке місце поклоніння та «осквернив Тафет, що в долині сина Еннома, споруджений, щоб кожний переводив свого сина і кожний — свою дочку через вогонь — Молохові» (2 Царів 23:10; пор. 2 Хронік 28:3; 33:6). У результаті ця долина стала звалищем для сміття, мертвих тварин та інших відходів (див. Єремії 7:32).

Дехто стверджує, що оскільки все, що кидали в цю земну модель пекла, «зрештою знищувалося» (див. Сміт, 2003, с. 176), то й нечестиві, яких буде вкинуто у «пекельний вогонь» (Матвія 5:22), також будуть знищені. Це ще одне порівняння з пеклом, яке було розтягнуто за межі свого первинного задуму. Тривалість часу, протягом якого люди, тварини та сміття горіли в долині синів Еннома, не є акцентом порівняння. Палаюче звалище в долині синів Еннома слугувало чудовим прикладом того, яким буде пекло для проклятих, оскільки це було місце вогняних мук у ті дні, коли дітей катували вогнем у ідолопоклонницькому поклонінні Молохові. Потім його було зруйновано й осквернено царем Йосією, щоб зробити його небажаним місцем для життя, праці чи здійснення релігійних обрядів навіть для язичників. Євреї асоціювали це місце з гріхом і стражданнями, що «призвело до застосування його назви, у грецькій формі, до місця остаточного й вічного покарання» (МакГарві, 1875, с. 55[21]).

Слід усвідомлювати, що жоден земний приклад не може ідеально передати «вічне покарання», бо ніщо фізичне не триває вічно. Кожен земний приклад, який дає людству певне уявлення про жахіття пекла, є недосконалим у цьому аспекті. Те, що одного разу горіло в долині Геєнни, було знищено. Вогонь цієї огидної долини давно погас. Вогонь пекла, навпаки, «ніколи не згасне» (Марка 9:43), а образний «черв’як», який їсть плоть мешканців пекла, «не вмирає» (Марка 9:48), і нечестиві, які опиняться в пеклі через відкинення Божої благодаті, «приймуть покарання, вічну погибель» (2 Солунян 1:9, вид. додано).

У багатьох випадках, коли дається фізичний приклад для ілюстрації жахів пекла, дуже цікаво, що Ісус і натхненні автори додавали описові слова, як-от «невгасимий» і «вічний», щоб позначити різницю між фізичною ілюстрацією та духовною реальністю майбутнього духовного покарання.

Використані джерела

¹ Фадж, Едвард В. (1982), Вогонь, який споживає (Г’юстон, Техас: Providential Press).

² Гейлі, Гомер (2003), Суди й покарання Божі (Лас-Вегас, Невада: Nevada Publications).

³ Сміт, Ф. ЛаГард (2003), Після життя (Нашвілл, Теннессі: Cotswold Publishing).

⁴ Денкер, Фредерік Вільям, Вільям Арндт і Ф.В. Гінгріх (2000), Грецько-англійський словник Нового Завіту (Чикаго, Іллінойс: University of Chicago Press).

⁵ Тейєр, Джозеф (перевидання 1962), Грецько-англійський словник Нового Завіту (Гранд Репідс, Мічиган: Zondervan).

⁶ Вайн, В.Е. (1940), Тлумачний словник слів Нового Завіту (Олд Теппан, Нью-Джерсі: Revell).

⁷ Ленскі, Р.К.Г. (1943), Тлумачення Євангелія від Матвія (Міннеаполіс, Міннесота: Augsburg).

⁸ Робертсон, А.Т. (1930), Словесні образи у Новому Завіті (Нашвілл, Теннессі: Broadman).

⁹ Сассе, Герман (1964), «αἰών, αἰώνιος», Богословський словник Нового Завіту, ред. Герхард Кіттель (Гранд Репідс, Мічиган: Eerdmans).

¹⁰ Карсон, Д.А. (1996), Заглушення Бога: Християнство проти плюралізму (Гранд Репідс, Мічиган: Zondervan).

¹¹ Гурт, Йоахім (1978), «Час», Новий міжнародний словник богослов’я Нового Завіту, ред. Колін Браун (Гранд Репідс, Мічиган: Zondervan).

¹² Робертсон, А.Т. (1932), Словесні образи у Новому Завіті (Нашвілл, Теннессі: Broadman).

¹³ Орр, Джеймс (1956), «Покарання», Міжнародна стандартна біблійна енциклопедія, ред. Джеймс Орр (Гранд Репідс, Мічиган: Eerdmans), 4:2501-2504.

¹⁴ Американський спадковий словник англійської мови (2000), (Бостон, Массачусетс: Houghton Mifflin), четверте видання.

¹⁵ Ґезеній, Вільгельм (1847), Єврейсько-халдейський лексикон (Гранд Репідс, Мічиган: Baker, перевидання 1979).

¹⁶ Owlam: 5769 (1999), Бібліотечна Система Логос: Розширений лексикон Стронга (Bellingham, Вашингтон: Logos Research Systems, Inc.).

¹⁷ Вінсент, М.Р. (1889), Словесні дослідження у Новому Завіті (Гранд Репідс, Мічиган: Eerdmans, перевидання 1946).

¹⁸ Стюарт, Мойсей (1830), Екзегетичні есе про кілька слів, що стосуються майбутнього покарання (Розмід, Каліфорнія: The Old Paths Book Club, перевидання 1954).

¹⁹ Джексон, Вейн (2003), «Остання книга Гомера Гейлі», Christian Courier, 39:29-31, грудень.

²⁰ Гіберт, Д. Едмонд (1989), Друге послання Петра та Юди (Грінвіль, Південна Кароліна: Unusual Publications).

²¹ МакГарві, Дж.В. (1875), Коментар на Євангелія від Матвія та Марка (Делайт, Арканзас: Gospel Light).

---

Published January 21, 2025