Вічність Бога

Лише Бог є вічним. Біблія чітко стверджує, що Бог не мав початку і що Він ніколи не матиме кінця та не помре — Він володіє вічністю. Зверніть увагу на Псалом 89:2: «Перш, ніж постали гори й були створені Земля і всесвіт, від віку й до віку Ти є». Ісая написав: «так говорить Всевишній Господь, Який живе на висотах навіки, Святий, серед святих Його Ім’я, Всевишній Господь, Який спочиває серед святих і дає терпеливість тим, хто занепав духом, і дає життя тим, які мають розбите серце!» (Ісаї 57:15; див. Повторення Закону 33:27). Апостол Іван написав: «благодать вам і мир від Того, Хто є, і Хто був, і Хто приходить…» (Об’явлення 1:4, виділення додано). Прекрасною поетичною мовою Бог сказав: «Я є Альфа й Омега, [початок і кінець], — каже Господь Бог, — Хто є, і Хто був, і Хто приходить, — Вседержитель!» (Об’явлення 1:8). Скінченним людським умам важко осягнути Того, Хто володіє вічністю, адже кожна земна особа й річ, відомі нам, мали початок і або померли, або закінчилися, або помруть, або закінчаться. Щоб підкреслити Божу велич через Його вічність, розгляньмо кілька речей, які, хоч і вражаючі та такі, що викликають трепет, але не є вічними.

Всесвіт не є вічним. Протягом багатьох років еволюціоністи намагалися довести, що всесвіт ніколи не мав початку. Адже, міркували вони, якщо вчені дійдуть висновку, що всесвіт мав початок, потрібно перейти до наступного логічного питання: що стало причиною початку всесвіту? Спроба відповісти на це питання змушує раціонально мислячих еволюціоністів почуватися некомфортно. Звісно, науковці остаточно показали, що всесвіт не існував завжди і що він не існуватиме вічно. Оскільки він існує, отже, хтось або щось мусило існувати завжди. Астроном Роберт Джестроу зауважив: «Повільний занепад, який астрономи прогнозують для кінця світу, відрізняється від вибухових умов, які вони обчислили для його народження, але наслідок той самий: сучасна наука заперечує вічне існування всесвіту — як у минулому, так і в майбутньому»¹. У своїй книзі «Вогонь у рівняннях» відзначена нагородами наукова журналістка Кітті Фергюсон погоджується:​

Наше уявлення про всесвіт наприкінці двадцятого століття разюче відрізняється від уявлення наших попередників на початку століття. Сьогодні загальновідомо, що всі поодинокі зорі, які ми бачимо неозброєним оком, — це лише зорі нашої рідної галактики, Чумацького Шляху, і що Чумацький Шлях — лише одна серед багатьох мільярдів галактик. Також загальновідомо, що всесвіт не є вічним, а має початок у проміжку від десяти до двадцяти мільярдів років тому і що він розширюється².​

Ба більше, перший закон термодинаміки, який стверджує, що ні матерія, ні енергія не можуть бути ані створені, ані знищені, відкидає ідею вічного всесвіту. Другий закон термодинаміки, який стверджує, що системи з часом стають більш неорганізованими, а не більш упорядкованими, також показує, що всесвіт мусив мати стартову точку. Оскільки матерія існує, але не існувала завжди, то щось або хтось мусив спричинити її початок. Дехто припускає, що всесвіт просто створив сам себе. Спроул писав:

Щоб щось привело себе до існування, воно мусить мати в собі силу буття. Воно принаймні повинно мати достатньо причинної сили, щоб спричинити власне буття. Якщо воно отримує своє буття з якогось іншого джерела, тоді воно явно не є ані самобутнім, ані самоствореним. Воно було б, просто і ясно, наслідком. Звісно, проблему ускладнює інша необхідність, яку ми так старанно намагалися встановити: воно мусило б мати причинну силу буття раніше, ніж було. Воно мусило б мати силу буття раніше, ніж мало будь-яке буття, за допомогою якого могло б здійснювати цю силу³.​

Очевидно, ідея про те, що всесвіт колись не існував, але згодом самостійно набув існування, є суперечливою⁴. Креаціоністи не мусять вагатися щодо початку всесвіту; вони розуміють, що Бог є причиною, а всесвіт — наслідком. Ця подія зафіксована на перших сторінках Біблії (Буття 1, 2).​

Людство не є вічним у тому самому сенсі, у якому вічним є Бог. Люди мають безсмертні душі — душі, які ніколи не помруть (Римлян 5:21; 6:22; Галатів 6:8), а також тіла, які будуть воскресені й знову поєднані з їхніми душами (Івана 5:28–29). І хоча люди можуть мати доступ до вічного життя (Матвія 25:46; 2 Коринтян 4:18), люди не є вічними, бо кожна людина має початок. Початок самого людства описано в Буття 1–2. І коли Земля скінчиться (див. 2 Петра 3:10–12), земне людство припиниться. Грецьке слово, перекладене як «вічний» у таких місцях, як Марка 10:17, 30; Луки 18:18; та Івана 3:15, — це aionios, слово, яке також уживають, щоб позначити Божу вічність (Євреїв 9:14; 1 Петра 5:10). Отже, «вічний» у Новому Завіті має приблизно три значення: (1) без початку (Римлян 16:25; 2 Тимофія 1:9; Тита 1:2); (2) без початку й без кінця (Євреїв 9:14); і (3) без кінця (Матвія 25:46; 2 Коринтян 4:18; 2 Солунян 1:9)⁵. Люди є вічними в тому сенсі, що їхні душі не матимуть кінця, але лише Бог володіє вічністю у перших двох значеннях цього слова.​

Чому людям наказано жити з огляду на вічність і готуватися до неї? Декілька причин: (1) християни перебуватимуть на небесах незрівнянно довше, ніж на землі (Филип’ян 3:20; 1 Солунян 4:17); (2) суворі наслідки очікують тих, хто відмовляється готуватися до вічності в цьому житті (Матвія 9:44–48; Матвія 23:33; Луки 13:28; Івана 5:29); (3) з вічним життям пов’язані великі благословення (Матвія 8:11; Євреїв 9:24; 1 Петра 1:4; 3:22; Об’явлення 21:2–3, 22).

Шлюб не є вічним. Дехто з релігійних людей навчає, що шлюби триватимуть у вічності. Наприклад, Джеймс Д’юк, представляючи мормонську релігію, писав:

Святі Останнього Дня вірять, що життя є безпечнішим і радіснішим, коли його переживають у священних взаєминах вічної сім’ї. Ті, хто підтримує такі гідні взаємини на землі, житимуть як сім’ї в Царстві Небесному після воскресіння. Отже, людина, яка живе праведним життям у смертності й уклала вічний шлюб, може очікувати спілкування в потойбічному світі з гідним чоловіком/дружиною, а також з тими, хто був їхніми земними дітьми, батьками, братами й сестрами⁶.​

Однак Ісус сказав, що після воскресіння ніхто не буде одружуватися чи виходити заміж (Матвія 22:30). Шлюб установлений Богом, Який є вічний, для радості й добра смертних людей, але інститут шлюбу скінчиться, коли скінчиться Земля (Буття 2:24; Приповісті 18:22; Євреїв 13:4).

Ангели не є вічними. Тут ідеться про духовних посланців, а не про людей (інколи в Біблії людських посланців теж називають «янголами»)⁷. Ангели, як і люди, — створені істоти. Павло написав: «У Ньому створене все, що на небі й на землі, — видиме й невидиме, — чи престоли, чи панування, чи начала, чи влади, — усе через Нього і для Нього створене.» (Колосян 1:16). Неємії 9:6 говорить: «Ти Сам єдиний Господь. Ти створив небо, небо небес і все їхнє розташування, землю і все, що є в ній, моря і все, що в них, і Ти все оживляєш, і небесні війська Тобі поклоняються.» (виділення додано; див. Буття 2:1; Вихід 20:11). Йова 38:1–7 дає зрозуміти, що ангели були свідками створення всесвіту, тож лишається питання, чи були вони створені під час Тижня Творіння, чи раніше. Шанований біблійний дослідник Герберт Лок’єр зауважив:​

Небеса охоплюють усе, що на них створене Богом, і серед цього — ангели (Буття 2:1). Серед небесних сил ангели становлять головну частину. Їх виразно названо “небесним військом” та “воїнством небесним” (Луки 2:13)⁸.​

Ми не можемо бути певні, коли саме були створені ангели, але знаємо, що жодна інша істота, окрім Бога, не є вічною в повному сенсі цього слова⁹.​

Диявол не є вічним. Божество в повному сенсі є вічним (Повторення Закону 33:27; Псалмів 101:27), але Сатана не має властивостей Божества. Томпсон зазначав:

Писання стверджує: “Більший Той, Хто у вас [Бог], ніж той [сатана], хто у світі” (1 Івана 4:4). Коли він прагнув “просіяти” апостолів, як пшеницю, він спочатку мусив “випросити їх” (Луки 22:31). Сатана не є всюдисущим. Його становище “бога цього світу” (2 Коринтян 4:4) було “передане йому” (Луки 4:6). Коли зрештою його назавжди буде кинуто в місце вічних мук, диявол не матиме сили противитися (Об’явлення 20:10)¹⁰.​

Вейн Джексон зауважив:

…оскільки диявол не має Божої природи, очевидно, що він — створена істота, адже всі речі й істоти (поза класом Божества) є наслідком творіння — “ У Ньому створене все, що на небі й на землі, — видиме й невидиме, — чи престоли, чи панування, чи начала, чи влади, — усе через Нього і для Нього створене.” (Колосян 1:16); це включало б Сатану в його первісному стані¹¹.​

Хоча правда, що Сатана існуватиме вічно, так само очевидно, що він мав початок. Буття 1:31 відкриває, що все створене спочатку було «вельми добре». Бог не створив Сатану як злого супротивника людства; радше Сатана зробив вибір стати злим і працювати над тим, щоб схилити інших, як духовних істот, так і людей, до зла. Тексти Старого й Нового Завітів натякають, що Сатана, ще до того як спокусив Адама й Єву в Едемі, очолив бунт, наслідком якого стало вигнання Сатани й «його» ангелів із небес (Йова 4:18; Матвія 25:41; 2 Петра 2:4; Юди 6). Є всі підстави вважати, що ангели досі здатні обирати зло. Ллойд Екремент зазначив: «Отже, вони мають здатність обирати добро чи зло. Можливо, але аж ніяк не обов’язково, що вони грішать. Якщо вони обирають зло замість добра, це ніяк не кидає тіні на їхнього Творця, а лише є бунтом проти Нього — вони зловживають розумом і свободою волі, даними їм Богом»¹². Мало що відомо про те, чому Сатана спочатку обрав зло, але легше збагнути, чому він став архиворогом Бога й людини: він колись перебував у славі з Богом, але був вигнаний¹³.​

ВИСНОВОК

Якби людина склала працю, у якій розглянула б кожну тимчасову річ, ця праця була б величезною, бо число того, що рано чи пізно перестане існувати, — неосяжне. Однак є лише Один, Хто володіє вічністю. Слід бути враженим і вдячним, що наш Творець — безвіковий, понадчасовий, безперервний і вічний не лише в існуванні, а й у Своїй особистості та властивостях. Правда Його послання, як і Його особа, ніколи не зміниться (Марка 13:31).

¹ Роберт Джестроу (1977), Поки не згасне Сонце (Нью-Йорк: W.W. Norton), с. 30, виділення додано.​

² Кітті Фергюсон (1994), Вогонь у рівняннях: наука, релігія та пошук Бога (Ґранд-Репідс, Мічиган: Eerdmans), с. 89, виділення додано.​

³ Р. С. Спроул (1994), Жодного шансу (Ґранд-Репідс, Мічиган: Baker), сс. 179–180.​

⁴ Джеф Міллер (2013), «Еволюція і закони науки: закони термодинаміки», Apologetics Press, https://apologeticspress.org/APContent.aspx?category=9&article=2786&topic=336.​

⁵ Див. Вільям Арндт і Ф. В. Ґінгріх (перевид. 1974), Грецько-англійський лексикон Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури (Чикаґо, Іллінойс: University of Chicago Press), сс. 27–28; Ґергард Кіттель, ред. (перевид. 1981), Богословський словник Нового Завіту (Ґранд-Репідс, Мічиган: Eerdmans), 1:208; А. Т. Робертсон (1934), Граматика грецького Нового Завіту у світлі історичних досліджень (Нашвіл, Теннессі: Broadman), с. 272.​

⁶ Джеймс Дюк (1992), «Вічний шлюб», http://www.lightplanet.com/mormons/basic/family/marriage/eternal_eom.htm, виділення додано.​

⁷ Див. Аггея 1:13; Алден Басс і Берт Томпсон (2001), «Коли Бог створив ангелів?» /rr/rr2001/r&r0106b.htm, 2001.​

⁸ Герберт В. Локʼєр (1995), Усі ангели в Біблії (Пібоді, Массачусетс: Hendrickson), с. 14, виділення в оригіналі.​

⁹ Див. Басс і Томпсон, 2001.​

¹⁰ Берт Томпсон (перевид. 2001), «Сатана — його походження й місія» (Монтґомері, Алабама: Apologetics Press), сс. 4–5.​

¹¹ Вейн Джексон (1980), «Сатана», Великі доктрини Біблії, ред. М. Г. Такер (Ноксвіл, Теннессі: East Tennessee School of Preaching), с. 78, виділення й дужки в оригіналі.​

¹² Ллойд Екремент (1961), Людина, Біблія і доля (Ґранд-Репідс, Мічиган: Eerdmans), с. 33.​

¹³ Див. Вейн Джексон (2004), «Духовна боротьба є реальною, важкою та небезпечною», http://www.christiancourier.com/penpoints/spiritualWarfare.htm; Томпсон, сс. 7–8.​

Published February 3, 2026

REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.

Reproduction Stipulations→