Вік відповідальності
Вчення кальвінізму стверджує, що всі люди успадкували зіпсовану духовну природу через гріх Адама в Едемському саду. Через цю зіпсовану та спотворену природу людське серце надзвичайно підступне, а природа людини зла. Ця доктрина зазвичай називається «повна розбещеність». Кальвіністи наполягають, що «зло проникає в кожну здатність його [людини—прим. D.M.] душі та в кожну сферу його життя. Він не здатний зробити жодної доброї речі» (Палмер, 19721). Він не може робити, розуміти чи прагнути добра: «зіпсованість охоплює кожну частину людини, його тіло й душу» (Стіл і Томас, 1963, вид. в ориг.2).
Кальвінізм далі стверджує, що через цю успадковану духовну гріховність немовлята народжуються з зіпсованою природою. Немовлята, таким чином, народжуються грішними і, за визначенням, перебувають у «загубленому» стані. Єдиний спосіб, як немовлята можуть бути спасенні, — це бути серед вибраних — заздалегідь визначених небагатьох, яких Бог довільно вирішив спасти, прирікши всіх інших на загибель. Отже, свобода волі не входить у питання спасіння. Кальвініст стверджує, що люди не можуть обирати, щоб отримати спасіння від Бога. Вони перебувають у загубленому стані через свою зіпсовану духовну природу і не мають навіть здатності бажати спасіння, не кажучи вже про його досягнення.
Хоча з Біблії можна навести кілька аргументів, щоб спростувати кальвіністський погляд на гріховність, один із них заслуговує особливої уваги: біблійне вчення про духовний стан дітей. Давним-давно пророк Єзекіїль, порівнюючи поведінку батька із сином, заявив однозначно: « А душа, що згрішила, помре. А син не візьме неправедність батька, ані батько не візьме неправедність сина» (Єзекіїла 18:20; пор. вірші 2-19). Сам Ісус продемонстрував духовно безпечний стан дітей, коли сказав: « Запевняю вас: якщо не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Матвія 18:3). Дорослі повинні стати, як діти, якщо хочуть бути спасенними! Діти навряд чи можуть бути духовно грішними! Христос підкріпив це твердження подібним спостереженням: «Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо для таких є Царство Небесне» (Матвія 19:14).
Оскільки всі люди є «родом Божим» (Дії 17:29), вони приходять у цей світ невинними щодо гріха. Саме тому Павло, вказуючи на те, що Бог заздалегідь визначив привести Христа у світ через Якова, а не Ісава, заявив, що це рішення було прийняте до народження хлопців: «Та ще до їхнього народження, коли нічого — ні доброго, ні злого — вони ще не зробили» (Римлян 9:11, вид. додано). Так само Бог заявив, що цар Тиру, як і всі інші, прийшов у світ без провини, але став грішним через власний вибір: « Ти був бездоганний у твоїх днях, від дня, в який ти був створений, аж доки не знайдено неправедності в тобі» (Єзекіїла 28:15). Якщо під час зачаття Бог «створив дух людини в ній» (Захарії 12:1), то чому хтось наполягає, що дух людини є, однак, зіпсованим?
Ще одне цікаве усвідомлення випливає з аргументації Павла в Посланні до римлян — книзі, безсумнівно, призначеній для викладу основного принципу спасіння, доступного в Христі через Євангеліє. У сьомому розділі Павло порівнює стан грішника до навернення з післяхресною доступністю повного прощення. Закон Мойсея насправді був величним законом. Він був авторизований самим Богом. Він був спеціально розроблений для постійного блага людей, до яких він був звернений, тобто ізраїльтян (Повторення Закону 6:24; 10:13). Як і будь-який Божий закон, він дозволяв людям розпізнавати гріх як гріх (Римлян 3:20; 7:7). Коротко кажучи, закон був « святий, і заповідь — свята, праведна та добра» (Римлян 7:12). Однак у законі не міститься здатності самому собою прощати тих, хто порушує його приписи. Необхідна зовнішня сила, яка є вищою за закон, щоб виправити наслідки порушень закону (тобто гріха). Біблія називає цю силу «умилостивленням» або «примиренням» (Римлян 3:25; Євреїв 2:17; 1 Івана 2:2; 4:10; Римлян 5:11). Звісно, це умилостивлення — кров Ісуса.
Коли Павло розкривав ці вражаючі духовні реалії, він підкреслив важливу істину щодо невинності дітей, тобто їхнього незіпсованого стану. Павло заявив: «Адже гріх без Закону — мертвий» (Римлян 7:8). Він мав на увазі, що до того, як він став підпорядкованим закону, він не був винен у жодному гріху. Далі він сказав: «Я жив колись без Закону, а як прийшла заповідь, гріх ожив» (Римлян 7:9). Коли Павло «жив колись без Закону»? Єдиний період у житті людини, коли вона духовно жива за відсутності закону, — це той час, коли вона ще не є відповідальною, свідомою дорослою особою. Людина не підпорядковується Божому закону, поки не стане достатньо зрілою, щоб розуміти його і відповідати за свою поведінку. Ось це і є «вік відповідальності», на який багато хто посилається протягом років. Павло говорив, що в той час, коли він був дитиною, він був «живий», тобто духовно у безпеці. Але коли він досяг дорослого віку і мав справу з оцінкою закону щодо своїх рішень як дорослого, гріх «ожив», тобто виник у його житті (див. Арндт і Гінгріч, 1957, с. 533), «почав жити й процвітати» (Алфорд, 1852, 2:3804), і він «помер», тобто став духовно мертвим у гріху. Цей «вік відповідальності» не визначений у Писанні як конкретний вік — з очевидних причин: він природно відрізняється від людини до людини, оскільки залежить від різних соціальних і екологічних факторів. Діти дозрівають у різному віці, оскільки їхні духи формуються, утворюються і виховуються батьками, вчителями та життєвим досвідом.
Край необхідно, щоб кожна людина, яка має відповідальний розум і вік, усвідомила відповідальність, яка існує. Сучасна культура характеризується тенденцією уникати відповідальності за свої дії. Порушники закону звинувачують батьків, гени та суспільство у своїх вчинках. Але якщо Біблія вчить чогось, то це того, що кожна свідома людина одного дня постане перед Богом і дасть звіт за свої дії. «Адже всі ми станемо перед Божим судом» і «кожний з нас сам за себе дасть відповідь Богові» (Римлян 14:10,12).
Використані джерела
1 Палмер, Едвін (1972), П’ять пунктів кальвінізму (Гранд-Рапідс, Мічіган: Baker).
2 Стіл, Девід і Кертіс Томас (1963), П’ять пунктів кальвінізму (Гранд-Рапідс, Мічіган: Baker).
3 Арндт, Вільям і Ф.В. Гінгріч (1957), Греко-англійський словник Нового Завіту та іншої ранньохристиянської літератури (Чикаго, Іллінойс: University of Chicago Press).
4 Алфорд, Генрі (1852), Грецький Новий Завіт Алфорда (Гранд-Рапідс, Мі: Baker, 1980, передрук).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
