Відчай атеїзму

СТАТТЯ КОРОТКО

Атеїзм стверджує, що наш Всесвіт — це космічна випадковість, а людство — біологічна цятка на екрані, яку зрештою буде стерто у прірві небуття. Такий помилковий погляд на життя означає, що людське життя не має об’єктивної мети і що все, що люди роблять протягом своїх коротких життів, зрештою позбавлене сенсу. Такий погляд на людство не лише неправильний, але й не пропонує нічого, окрім відчаю та трагічної апатії до життя. Християнство, своєю чергою, враховує природне для людини прагнення і спрагу за метою та змістом, водночас даруючи надію і усвідомлення того, що наше життя справді має значення.

Імплікація — це ідея, що логічно випливає з набору фактів, які чітко сформульовані. Поняття імплікації добре видно в математиці. Візьмімо теорему Піфагора, яка говорить, що для прямокутного трикутника сума квадратів двох коротших сторін дорівнює квадрату найдовшої сторони (гіпотенузи) — A² + B² = C². Отже, якщо одна коротка сторона дорівнює 3, а інша — 4, тоді ми можемо точно знати, якою є найдовша сторона, навіть якщо це не сказано чи не записано, — це 5. Імплікація не є менш фактичною, ніж те, що висловлено або «видно». Вона так само фактична, лише не артикульована. Інший виразний приклад імплікації бачимо у відомому силогізмі: Усі люди смертні. Сократ — людина. Знаючи ці два явні факти, що ще можна знати? Якщо людина мислить логічно й правильно, тоді вона може знати третю інформацію, яка міститься в посилках, але не записана: отже, Сократ — смертний.

Усі переконання мають імплікації. Їх може бути важко виявити й поєднати, але вони існують і неминуче випливають. Якщо людина раціональна й чесна, імплікацію заперечити неможливо. З огляду на це, які імплікації випливають із переконання, що Бога немає? Багато з них детально розглянуто в інших місцях¹. Ця стаття торкнеться лише однієї: поняття атеїзму означає, що людське життя не має жодного об’єктивного сенсу. Якщо атеїзм істинний, тоді людське життя позбавлене сенсу.

На перший погляд може здатися, що необхідно довести: атеїзм імплікує безсенсовність. Але це не так, адже це завдання вже блискуче виконали багато представників атеїстичної спільноти. Провідні атеїсти не заперечують, що їхнє переконання веде до безсенсовності. Навпаки, вони відкрито визнають цю імплікацію й більшість своїх міркувань присвячують спробам поєднати імплікацію безсенсовності з «наповненим» людським життям. Тому, замість доводити імплікацію, ми просто наведемо кількох невіруючих, які це зробили, а тоді покажемо, що неможливо прожити сповнене життя без поняття об’єктивного сенсу. Люди створені так, щоб розуміти, що життя має справжній сенс і мету. Коли ці поняття заперечуються, ті, хто замислюється над цією втратою, усвідомлюють, що щось не так. Люди інтуїтивно знають, що їхнє життя має мету. Заперечення цієї істини занурює їх у стан когнітивного дисонансу найгіршого штибу. Єдиним мислимим наслідком усвідомлення того, що люди повинні (і справді) мати об’єктивну мету в житті, водночас заперечуючи цей факт, є стан відчаю.

Атеїзм передбачає беззмістовність життя

Короткий огляд творів невіруючих показує, що беззмістовність природно випливає з концепції атеїзму. Атеїстичний філософ Алекс Розенберґ написав книжку під назвою «Порадник атеїста з реальності: насолоджуючись життям без ілюзій». Журнал Harper’s рецензував книжку, зауваживши: «Розенберґ напрочуд відвертий щодо наслідків саєнтизму [атеїзму — KB]». На звороті обкладинки наведено цитату з New York Times Book Review: «Праця добре обізнаного й творчого філософа». На початку книжки Розенберґ заявив: «Ця книжка має на меті дати правильні відповіді на більшість настирливих питань… З огляду на те, що ми знаємо з наук, відповіді цілком очевидні…». Далі він подав перелік запитань зі своїми лаконічними «цілком очевидними» відповідями після кожного запитання:

• Чи є Бог? Ні.
• Яка природа реальності? Та, про яку говорить фізика.
• Яка мета Всесвіту? Жодної.
• Який сенс життя? Те саме.
• Чому я тут? Просто дурна випадковість.
• Чи працює молитва? Авжеж ні.
• Чи є душа? Ви жартуєте?
• Чи існує вільна воля? Жодного шансу!
• Що стається, коли ми помираємо? Загалом усе триває так само, тільки без нас.
• У чому різниця між правильним і неправильним, добром і злом? Немає між ними моральної різниці.
• Чому слід бути моральним? Бо це змушує почуватися краще, ніж аморальність.
• Чи заборонені, дозволені або інколи обов’язкові аборт, евтаназія, самогубство, сплата податків, іноземна допомога або будь-що інше, що вам не подобається? Можна все.
• Що таке кохання і як його знайти? Кохання — це розв’язок стратегічної задачі взаємодії. Не шукайте його; воно знайде вас, коли буде потрібно.
• Чи має історія якийсь сенс або мету? Вона сповнена шуму й люті, але нічого не означає.
• Чи має людське минуле якісь уроки для нашого майбутнього? Все менше й менше, якщо взагалі колись мало².

Ґрем Лоутон, виконавчий редактор журналу New Scientist, написав коротку статтю під назвою «У чому сенс життя?». Він розпочав із прямої, однорядкової відповіді: «Сувора відповідь — “жодного”». Далі він зазначив: «Ваше життя може здаватися вам дуже важливим, але насправді це випадковий спалах матерії та енергії в байдужому й безособовому всесвіті»³. Стівен Дж. Ґоулд, один із найвідоміших еволюційних палеонтологів ХХ століття, писав про беззмістовність атеїзму зі своєю звичною яскравістю: «Ми тут, тому що одна дивна група риб мала своєрідну будову плавців, що могла перетворитися на ноги для наземних істот; тому що Земля ніколи не примерзала повністю під час льодовикового періоду; тому що невеликий і тендітний вид, що виник в Африці чверть мільйона років тому, дотепер зумів вижити будь-якою ціною. Ми можемо тужити за “вищою відповіддю” — але її не існує»⁴.

Філософ і самопроголошений атеїст Томас Неґел широко викладає і пише про імплікацію беззмістовності в атеїзмі. У своїй короткій книжці «Що все це означає? Дуже короткий вступ до філософії» він ствердив: «Якщо подумати про все це загалом, здається, що в усьому немає жодного сенсу. Дивлячись на це ззовні, не мало б значення, якби ви ніколи не існували. А після того, як ви припините існування, не матиме значення й те, що ви існували»⁵. Відомий атеїстичний автор, дебатер і публічний інтелектуал Річард Докінз рішуче сказав: «Всесвіт, який ми спостерігаємо, має саме ті властивості, яких слід очікувати, якщо в основі — жодного замислу, жодної мети, жодного зла і жодного добра, ніщо, окрім сліпої, безжальної байдужості»⁶. Едвард О. Вілсон дотепно зауважив, що «жоден вид, включно з нашим, не має призначення, окрім імперативів, створених його генетичною історією»⁷.

Покійний Вільям Провайн, атеїстичний професор кафедри екології та еволюційної біології у відомому Корнельському університеті, заявив: «Натуралістична еволюція має очевидні наслідки, які Чарлз Дарвін прекрасно розумів. 1) Не існує богів, яких варто було б мати; 2) не існує життя після смерті; 3) не існує остаточного підґрунтя для етики; 4) не існує остаточного сенсу життя; і 5) людська вільна воля не існує»⁸.

Екзистенціальний філософ Альбер Камю, лауреат Нобелівської премії з літератури, глибоко боровся з нестачею сенсу та мети в атеїзмі. Такими були масштаби його роздумів, що він заявив: «Отже, роблю висновок, що сенс життя — найнагальніше з питань»⁹. Камю далі обстоював ідею «абсурдної» людини. Він уживав слово «абсурдний» у дуже конкретному значенні. У його письмі концепція абсурду — це визнання й прийняття того, що життя не має сенсу, ритму чи логіки. Про абсурдну людину він каже: «Вона відчуває в собі прагнення до щастя і до розуміння. Абсурд народжується зіткненням між людською потребою та нерозумною мовчанкою світу»¹⁰. Уся його книжка починається з засновку, що атеїзм заперечує будь-який сенс світу, і далі розгортає, як людині не накласти на себе руки, коли вона доходить до універсальної беззмістовності. Так він починає книжку словами: «Є лише одна по-справжньому серйозна філософська проблема — самогубство. Вирішити, чи варте життя того, щоб його жити, — означає відповісти на фундаментальне питання філософії¹¹». А згодом у книжці він підсумовує щодо всієї своєї книжки, дискусії та життя: «Повторю. У всьому цьому немає жодного справжнього сенсу»¹².

Створюємо власний сенс?

Якщо Бога немає, то наслідок, що життя врешті-решт не має жодного істинного сенсу, заперечити неможливо. Водночас, знаючи, що люди мають вроджене відчуття осмисленості свого життя і потребу в меті, на атеїзм лягає невдячне завдання виготовляти сенс без жодної сировини, немовби збивати його з повітря. Як це працює? Один із підходів, запропонованих провідними невіруючими, стверджує, що ми просто створюємо власний, індивідуальний сенс у своєму житті. Коли в автора книжки «Порадник юного атеїста» Алома Шахи запитали про сенс життя, він відповів:

Так, звісно, я знаю, що в остаточному підсумку життя позбавлене сенсу або мети, але фокус у тому, щоб не прокидатися щоранку з цим відчуттям. Когнітивний дисонанс? Прийміть його. Створюйте відчуття сенсу й мети, роблячи щось корисне зі своїм життям (я викладаю), будьте творчими — і я не маю на увазі це в пихатому «гіпстерському» сенсі: зваріть карі, збудуйте кілька полиць, напишіть вірш. І найважливіше — знайдіть людей, які вам подобаються і яких ви любите, та проводьте з ними багато часу. Я регулярно запрошую людей на вечерю, влаштовую вечірки без жодної іншої причини, окрім того, що просто хочу бути в оточенні тих, кого люблю. А якщо зовсім сутужно — з’їжте рис із далом. Фізично наповнюючи себе улюбленою їжею, ви справді заповнюєте порожнечу, яку можете відчувати всередині¹³.

Професор біології, автор і лектор Джері Койн стверджує: «Люди не можуть зносити переконання, що Всесвіт і життя безцільні. Саме це, по суті, й каже нам наука. Безцільні в тому сенсі, що у Всесвіті немає зовнішньо нав’язаної мети чи сенсу. Як атеїсти, ми сприймаємо це як очевидний факт. Ми творимо свій власний сенс і мету»¹⁴.

Доктор Піт Етчеллс, викладач і науковий популяризатор, розгорнув ідею створення власного сенсу, коли сказав:

Коли я беру участь у розмовах про сенс життя та про те, куди все прямує, не можу позбутися відчуття, що за всім стоїть приховане припущення: якщо це «великі» питання, то вони неодмінно потребують великих відповідей. Та їх немає. Ми тут не заради універсальної мети, і жодного великого задуму не існує, яким би спокусливим не було в нього повірити. Але це цілком нормально, бо якщо немає великих відповідей, то маленькі набувають ще більшого значення. Тож щодня я вигулюю свого собаку в полі біля дому. Інколи мені вдається побачити гарний захід сонця, але зазвичай ллє як із відра й я промокаю, або холодно, або поле в багнюці, комахах і собачих «сюрпризах», і крізь усе це важко продиратися. Якими б не були умови, мій пес має просто неймовірну втіху, і бути частиною цієї маленької миті радості — ось у чому вся річ¹⁵.

То що ж, відповідь на сенс життя — це зварити карі, змайструвати книжкову полицю або бродити багнистим полем, повним собачих «сюрпризів», і дивитися, як ваш пес тішиться? Проблема підходу «створи собі сенс» подвійна. По-перше, він відмовляється сприймати слово «сенс» серйозно. Це семантична гра, у якій слово можна прикласти до будь-чого. Сенс «для тебе» може полягати в тому, щоб дивитися, як біжить твій пес; «для мене» — як сохне фарба; «для нього» — як росте трава тощо. Те, що якісь дії можуть принести людині хвилинний спокій чи приємність, не наділяє їх жодним об’єктивним значенням. Довільне приклеювання людиною слова «сенс» до чогось не створює сенсу ні в реальному розумінні для цієї людини, ні для інших. Авраам Лінкольн якось мудро пожартував: «Скільки ніг має теля, якщо назвати його хвіст ногою? Чотири. Лише тому, що ти назвав хвіст ногою, він не став ногою». Пришпилювання слів «сенс» і «мета» до боулу з креветками й баношу чи до суші ніколи не стане достатньою відповіддю на «найнагальніше питання» життя.

Друга, нездоланна проблема цього підходу полягає в тому, що його прибічники навмисно приховують темну істину, яка неминуче випливає звідси. Вони часто малюють рожеву картинку самоствореного сенсу: спокійна пара, що любується заходом, чоловік, який гуляє з улюбленим собакою, чи батько, що біжить і сміється з дитиною. Те, що вони змушені опустити, аби не зруйнувати ілюзію, — це те, що самостворений «сенс» може виявлятися через будь-яку поведінку, включно з геноцидом, серійними вбивствами, тортурами, фатальною наркотичною залежністю, передозуванням тощо. Якщо послідовно застосувати їхню логіку, чоловік із таким самим успіхом міг би сказати, що знаходить сенс у вбивстві чужих собак у парку, як і в спогляданні, як грається його власний улюбленець. Як точно зауважили Соммерс і Розенберґ:

Дарвінізм, отже, вінчає процес, який із часів Ньютона відсунув телеологію на узбіччя пояснень. Коротко, він зробив дарвініан метафізичними нігілістами, що заперечують будь-який сенс або мету у всесвіті, його вмісті та його космічній історії. Але, перетворивши дарвініан на метафізичних нігілістів, розчиняльний алгоритм мав би зробити їх також етичними нігілістами. Адже внутрішні цінності й обов’язки мають сенс лише на тлі цілей, завдань і кінцевостей, що не є суто інструментальними. Та дарвіністські філософи від цієї імплікації відвернулися¹⁶.

Якщо людське існування не має реального сенсу, тоді його не мають і моральні чи етичні ідеї. Можна сподіватися, що люди дотримуватимуться певних загальноприйнятих настанов, але не буде жодних підстав наполягати на цьому. Я можу «створювати свій сенс», читаючи дитині книжку, тоді як інша людина може твердити, що знаходить сенс у вбивстві своїх батьків і каннібалізмі. Немає раціональних підстав, на яких хтось міг би довести, що читання дитині має більше «значення», ніж убивство й каннібалізм. Урешті-решт, як сказав Камю: «Повторю. У всьому цьому немає жодного справжнього сенсу». А як проголосив філософ Жан-Поль Сартр: «Справді все дозволено, якщо Бога не існує»¹⁷. Підхід «створи собі сенс» зазнає нищівної поразки.

Життя не має сенсу, але робімо вигляд, що має?

Багато невіруючих визнають, що ми не можемо створити сенс лише тим, що заявимо про його наявність. Вони бачать крах спроб прищепити сенс там, де його немає або не може бути. Їхній підхід простий: визнати, що життя беззмістовне в усіх сенсах, але жити так, ніби сенс існує. Доктор Лойял Рю є переконаним прибічником того, що він називає «шляхетною брехнею». Виходячи з натуралістичних засад, він пише: «Всесвіт сліпий і безцільний… Всесвіт мертвий і позбавлений значення… Всесвіт просто є»¹⁸. Він визнає, що з натуралістичного погляду беззмістовність «не є чимось, що можна розвіяти, показавши, нібито вона випливає з хибного мислення… Вона логічно й емпірично непорушна»¹⁹. Як же Рю пропонує людям ставитися до беззмістовності? Він погоджується, що ми не можемо жити сповненим життям, маючи перед очима правду. Він пропонує прийняти брехню, «шляхетну брехню», ніби Всесвіт має справжній сенс, хоча (з огляду на атеїзм) його не має. Його сформульована теза — «протиставити потворній правді [беззмістовності — КВ] шляхетну брехню»²⁰. Чому, за Рю, слід прийняти цю брехню? Бо, каже він, «без таких брехень ми не можемо жити»²¹. [Виникає запитання: чому, з огляду на беззмістовність життя, Рю пропонує саме «шляхетну» брехню? Якщо не існує об’єктивного сенсу, мети чи моралі, хіба не однаково прийнятно вдатися до «нешляхетної» брехні? Згідно з підходом Рю, що було б поганого в тому, щоб упевнити себе: що більше людей ти вб’єш, то змістовнішим стане твоє життя; або що більше грошей ти поцупиш, то змістовнішим ти будеш? Адже якщо ми просто вигадуємо брехні, аби нам було легше, то брехня залишається брехнею — і підійде будь‑яка.]

Томас Неґел торкнувся цього уникального підходу, коли писав:

Навіть якщо життя загалом беззмістовне, можливо, це не привід для занепокоєння. Можливо, ми можемо це визнати й просто жити, як і раніше. Фокус у тому, щоб тримати очі на тому, що перед тобою… Деяких людей така позиція цілком задовольняє. Інших вона пригнічує, хоча її й не уникнути. Частина проблеми в тому, що дехто з нас має невиліковну схильність ставитися до себе серйозно. Ми хочемо мати значення для себе “ззовні”. Якщо наше життя загалом здається безглуздим, частина нас незадоволена… Життя може бути не лише беззмістовним, а й абсурдним²².

Зверніть увагу, що Неґел розуміє: якщо сприймати своє життя «серйозно», то думати про його беззмістовність «не годиться». Що він радить? «Фокус у тому, щоб тримати очі на тому, що перед тобою». Іншими словами, не думати про це. Поводитися так, ніби цього немає. Ігнорувати брак мети й сенсу. Атеїзм пишається раціональністю, просвітництвом і інтелектуальною чесністю. І все ж заперечення, уникання та самообман мусять лежати в самому серці невіри, аби люди були по-справжньому задоволені й могли жити продуктивно.

Американський кінорежисер, сценарист, актор і комік Вуді Аллен розуміє проблему, з якою доводиться змагатися йому та його однодумцям-атеїстам. Він заявив:

Це мій погляд і завжди був моїм поглядом на життя. У мене дуже похмурий, песимістичний погляд на нього. Так було відтоді, як я був хлопчиком; з віком це не погіршилося чи щось подібне. Я справді вважаю, що це похмурий, болісний, кошмарний, беззмістовний досвід і що єдиний спосіб бути щасливим — це казати собі певні брехні й обманювати себе. Але я не перший, хто це сказав, і не найкрасномовніший. Так казав Ніцше, казав Фройд, казав Юджин О’Ніл. Щоб жити, людям потрібні власні ілюзії. Якщо дивитися на життя надто чесно й ясно, життя стає нестерпним, бо, погодьтеся, це доволі похмуре заняття²³.

В іншому інтерв’ю він сказав:

А потім із часом ти починаєш розуміти — якщо брати велику картину — що зрештою ти помреш, і зрештою Сонце згасне, і Земля зникне, і зрештою всі зорі й усі планети та весь Всесвіт щезнуть, і нічого не залишиться. Ні Шекспіра, ні Бетховена. Усе зникло. Мікеланджело — усе зникло. І ти думаєш собі: це багато шуму, звуку й люті. І куди це прямує? Нікуди… Знаєте, це просто здається великою, беззмістовною річчю. Так жити насправді неможливо. Бо якщо так, то ти просто сидітимеш на місці. Навіщо щось робити? Навіщо взагалі зранку вставати і щось робити?²⁴

Аллен, Неґел, Рю та інші змушені визнати, що беззмістовний, безнадійний, безцільний Всесвіт паралізує навіть найоптимістичніших невіруючих. Якби вони спробували втілити в життя курс дій, послідовний із їхніми переконаннями, то не підводилися б навіть уранці з ліжка. Ба більше, не було б жодної реальної причини робити будь-що — будь-коли. Саме тому Камю визнав: єдине справді важливе питання, на яке треба відповісти в такому світі, — чому людина взагалі має хотіти залишатися живою?

Нічого, окрім відчаю

Що залишається у світі, де беззмістовність панує безроздільно, а його людські мешканці влаштовані так, що потребують сенсу в житті? Як зухвало нагадує своїм читачам і слухачам Лоуренс Краусс: «І, до речі, це друга з двох речей, про які я хотів вам нагадати. Перша — що ви незначні. А друга — що майбутнє — жалюгідне»²⁵. Французький гуманіст Вольтер узагальнив це усвідомлення нещастя у своїй «Поемі про лісабонське лихо», де написав: «Який вирок найпросторішого розуму? Мовчання: книга долі для нас закрита. Людина чужа власному дослідженню; вона не знає, звідки прийшла й куди прямує. Замучені атоми в ложі з багна, пожерті смертю, посміховисько долі»²⁶.

Отже, люди — «незначні», «жалюгідні», «замучені атоми в ложі з багна». І все ж атеїзм не закінчує змальовувати сумну долю людства блідими барвами відчаю. Пітер Аткінз висловився так: «Ми — діти хаосу, а глибинна структура змін — це занепад. У корені — лише розклад і невпинний приплив хаосу. Мета зникла; лишився лише напрям. Це та похмурість, яку ми маємо прийняти, вдивляючись глибоко й безпристрасно в серце Всесвіту»²⁷.

Альбер Камю цитував К’єркеґора, який сказав: «Якби людина не мала вічної свідомості… чим було б життя, як не відчаєм?» Камю далі писав: «Цей крик навряд чи зупинить абсурдну людину. Шукати істину — не означає шукати бажане. Якщо, щоб ухилитися від тривожного питання: “Яким було б життя?”, треба, наче віслюк, пастися на трояндах ілюзії, тоді розум абсурду, замість миритися з фальшем, воліє безстрашно прийняти відповідь К’єркеґора: “відчай”»²⁸. Бертран Рассел бідкався: «Коротке й безсиле життя Людини; над ним і над усім його родом повільний, неминучий присуд падає немилосердно й темно. Сліпа до добра і зла, легковажна руйнуванням, всемогутня матерія котиться невблаганно своєю дорогою; для Людини, приреченої сьогодні втратити найдорожче, а завтра самій пройти крізь браму темряви…»²⁹.

У цей хаос похмурості, беззмістовності, незначущості, муки й відчаю християнство приносить надію, що стає якорем для душі (Євреїв 6:19), і істину, якій не потрібна «шляхетна брехня», щоб стати прийнятною. Християнство надає єдину систему, здатну дати людству причину вставати щоранку й жити життя сповна.

Відповідь на відчай атеїзму

Меделін Мюррей О’Гейр була засновницею організації «Американські атеїсти». Вона прожила життя в повному бунті проти свого Бога. Її шалений атеїзм спонукав її атакувати ідею Бога за кожної нагоди. Та її атеїзм не міг принести їй радості — лише самотнє серце відчаю. Коли її особисті речі було виставлено на аукціон, з’ясувалося, що на шести різних сторінках її записів стояв надривний крик: «Хтось, десь, полюби мене!³⁰» Найбільша трагедія атеїзму в тому, що він оголює світ від усього значущого, включно зі справжньою любов’ю.

Атеїст Ден Баркер визнав, що, згідно з атеїзмом, «У кінцевому рахунку космосу це не матиме значення. Ми з вами — як мурахи чи пацюки, або як шматочки броколі, якщо дивитися в широкій перспективі… для нашого виду немає цінності… ми нічим не відрізняємося від шматочка броколі в космічному сенсі»³¹. Як ми бачили, за атеїзмом люди — не більше, ніж матерія в русі, «замучені атоми в ложі з багна». Наші вчинки не визначать, де ми проведемо вічність. А будь-яке «почуття», яке одна людина може мати до іншої, може бути лише «поверхневим». Воно може бути лише продуктом фізичного мозку. Як би атеїсти не намагалися говорити про любов, надію, честь чи будь-які піднесені людські чесноти, вони не можуть пояснити, як таке може існувати в світі без Бога.

На жаль, як і О’Гейр, у світі безліч людей, які прагнуть, щоб їх хтось любив, але відмовляються визнати, що є Той, Хто любить. Їхній Творець, Бог, так полюбив їх, що прийшов померти за них на хресті. Ісус Христос, Бог у тілі, віддав Своє життя, щоб довести Свою любов до людства й показати людям, що вони — не космічні випадковості, а навмисно задумані особи, які мають сенс і мету в житті. І Він віддав Своє життя, щоб ті люди, які оберуть послух Йому, могли вічно жити на небі. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16).

Але Божа любов має межу. Він не буде змушувати нікого вірити в Нього. Він любить кожного настільки, що дозволяє нам усім вільно обирати — вірити й слухатися Його чи ні. І наш вибір визначить нашу вічну долю. Мойсей колись писав до ізраїльтян: «Кличу вам сьогодні за свідків небо і землю: я представив перед вашим обличчям життя і смерть, благословення і прокляття. Тож обери життя» (Повторення Закону 30:19). Нездатність обрати належні переконання й учинки в цьому житті має реальні наслідки. Це не уявні наслідки, які доводиться наділяти значенням суб’єктивними, довільними почуттями. Навпаки, наслідки об’єктивно реальні.

Ми зрештою не схожі на броколі чи пацюків. Наші рішення справді мають значення — тепер і у вічності. Ті, хто відмовляється визнавати Бога, не можуть мати надії на загробне життя чи радості у смерті — лише відчай. Агностик Барт Ерман, який колись називав себе християнином, написав: «Страх смерті тримав мене в лещатах роками, і й досі трапляються миті, коли я прокидаюся вночі у холодному поті»³². Біблія пояснює, що Христос прийшов перемогти смерть і «визволити тих, які через страх смерті все життя утримувалися в рабстві» (Євреїв 2:15). Єдиний засіб від страху смерті та глибокого, тривалого відчаю, що постає з атеїзму, — це шукати Бога і Його волю. Крик Меделін Мюррей О’Гейр — «Хтось, десь, полюби мене!» — лунає по всьому світу з мільйонів вуст, які намагаються знайти любов і надію без Бога. Іронія ж у тому, що вони затулили вуха від голосу Бога, Який через Свого Сина, кличе з хреста: «Я люблю тебе». Замість похмурого, змученого, нікчемного, беззмістовного, безцільного, немилосердного, жалюгідного відчаю, якого вимагає атеїзм, звернімось до справжнього світла, надії, радості та любові, які дає наш Творець²¹.

---

¹ Кайл Батт (2008), «Імплікації атеїзму (частини 1 і 2)», https://apologeticspress.org/apcontent.aspx?category=12&article=911

² Алекс Розенберґ (2011), «Порадник атеїста з реальності: насолоджуючись життям без ілюзій» (Нью‑Йорк: W.W. Norton), с. 3.

³ Ґрем Лоутон (2016), «У чому сенс життя?», New Scientist, 231(3089):33, 3 вересня.

⁴ Стівен Ґоулд (1988), «Сенс життя», Life Magazine, грудень, https://www.maryellenmark.com/text/magazines/life/905W-000-037.html

⁵ Томас Неґел (1987), «Що все це означає? Короткий вступ до філософії» (Оксфорд, Англія: Oxford University Press), с. 96.

⁶ Річард Докінз (1995), «Корисна функція Бога», Scientific American, 273(5):85, листопад.

⁷ Едвард О. Вілсон (1978), «Про людську природу» (Кеймбридж, Массачусетс: Harvard University Press), http://staff.washington.edu/lynnhank/Wilson.html

⁸ Вільям Провайн (1998), «Еволюція: вільна воля, покарання і сенс життя», http://eeb.bio.utk.edu/darwin/DarwinDayProvineAddress.htm

⁹ Альбер Камю (1983), «Міф про Сізіфа», ред. Джастін О’Браєн (Нью‑Йорк: Vintage), с. 4.

¹⁰ Там само, с. 28.

¹¹ Там само, с. 3.

¹² Там само, с. 117.

¹³ Як процитовано у статті Тома Чіверса «Я запитав атеїстів, як вони знаходять сенс у безцільному всесвіті», BuzzFeed, https://www.buzzfeed.com/tomchivers/when-i-was-a-child-i-spake-as-a-child

¹⁴ Джері Койн (2012), «Дивна пара: чому наука і релігія не повинні співіснувати», виступ для Glasgow Skeptics, 21 грудня, https://www.youtube.com/watch?v=0wCIa_OQ-2s&noredirect=1

¹⁵ Як процитовано у Чіверса.

¹⁶ Темлер Соммерс і Алекс Розенберґ (2003), «Нігілістична ідея Дарвіна: еволюція та беззмістовність життя», Biology and Philosophy, 18:653–658.

¹⁷ Жан‑Поль Сартр (1989), «Екзистенціалізм — це гуманізм», у «Екзистенціалізм від Достоєвського до Сартра» (Meridian Publishing Company), http://www.marxists.org/reference/archive/sartre/works/exist/sartre.htm

¹⁸ Лойял Рю (1994), «З ласки і підступності: роль обману в природній історії та людських справах» (Оксфорд, Англія: Oxford University Press), с. 3.

¹⁹ Там само.

²⁰ Там само.

²¹ Як процитовано у Вільяма Лейна Крейґа, «Абсурдність життя без Бога», Reasonable Faith, https://www.reasonablefaith.org/writings/popular-writings/existence-nature-of-god/the-absurdity-of-life-without-god

²² Неґел, сс. 100–101.

²³ Інтерв’ю Вуді Аллена, https://www.youtube.com/watch?v=5yVPS8XBoBE

²⁴ Вуді Аллен, https://www.youtube.com/watch?v=2MsuqvLIttk

²⁵ Цитата Лоуренса Краусса, наведена в Остині Брауні «Випадок цілковитої безнадії: чому атеїзм веде до незламного відчаю» (Self Published, 2017).

²⁶ «Поема про лісабонське лихо» у Джозефа МакКейбі (1912), «Толерантність та інші есе Вольтера» (Нью‑Йорк: G.P. Putnam’s Sons), http://people.whitman.edu/~iversojr/Candide/lisbon.htm

²⁷ Пітер Аткінз (1984), «Другий закон» (Нью‑Йорк: Scientific American), с. 200.

²⁸ Камю, с. 40.

²⁹ Бертран Рассел (1910), «Поклоніння вільної людини», https://users.drew.edu/jlenz/br-free-mans-worship.html

₃₀ Як процитовано у статті Чака Колсона (1999), «Справжня Маделін Мюррей О’Гейр», http://www.breakpoint.org/1999/06/the-atheists-god/

³¹ Як процитовано з його дебатів із Полом Моната, 10 липня 2006 р., у програмі «The Infidel Guy», https://drive.google.com/file/d/0BzBGd8nA3jj_N181TGI0MDB6YUE/view

³² Барт Ерман (2008), «Проблема Бога: як Біблія не відповідає на наше найважливіше запитання — чому ми страждаємо» (Нью‑Йорк: HarperOne), с. 127.

³³ Див. Ерік Лайонс і Кайл Батт, «Прийняття дару спасіння» (Монтґомері, Алабама: Apologetics Press).

---

Published February 3, 2026