Вбивства в Числах 31
Перші п’ять книг Біблії наповнені розповідями про завоювання Ханаану. Але одна історія, яка іноді особливо запам’ятовується скептикам, — це історія з Книги Числа 31, де Бог, здається, не дає причини для вбивства беззахисних жінок і хлопчиків. Крім того, висувалося припущення, що юних дівчат, згаданих у цьому уривку, пощадили для того, щоб ізраїльські чоловіки могли їх зґвалтувати. Однак такі звинувачення є безпідставними, що стає очевидним при розгляді цього випадку в світлі інших дотичних уривків.
Найбільше запитань викликають вірші 17–18 Книги Числа 31: «Тож тепер убийте кожного чоловічої статі з-поміж усіх захоплених і вбийте кожну жінку, яка пізнала чоловіка в постелі. Усіх же захоплених жінок, які не пізнали чоловіка в постелі, залишіть живими». Щоб зрозуміти цей уривок, слід усвідомити, що Числа 25 — це «передісторія» подій, описаних у Числа 31. У Числах 25 розповідається, як мадіянітяни, зокрема жінки, звели ізраїльтян до поклоніння Веелфеґорові. Господній гнів запалав проти Ізраїля, і Він вразив їх пошестю. Пошесть припинилася, коли Фінеес, внук Аарона, вбив ізраїльтянина та мадіанітянку, яку той привів до своєї родини (Числа 25:6–9). Стосунки з мадіанітянками були прямим порушенням Божої заповіді в Повторенні Закону 7:3–4: «І не будете з ними ріднитися: не видаватимеш своєї дочки за їхнього сина і не братимеш їхньої дочки для свого сина, бо вона відверне твого сина від Мене, і він служитиме іншим богам; тоді Господь запалає на вас гнівом і швидко вигубить тебе».
Внаслідок цих подій Бог звелів ізраїльтянам: «Ворогуйте з мадіанітянами і розгроміть їх! Бо вони підступно виявляють ворожість до вас, так як підступно чинили з вами через Фоґора і через Хасві — дочку мадіямського вождя, свою сестру, яка була вбита в день пошесті через Фоґора» (Числа 25:17–18). Коли ж у Числах 31 армія повернулася з жінками, це було прямим порушенням Божого наказу з Чисел 25 — знищити мадіанітян, які могли знову звести ізраїльтян до відступництва.
Але як пояснити знищення хлопчиків? Чому їх не пощадили разом із дівчатами? Скептики, читаючи про такі події, як завоювання Ханаану, стверджують, що жоден Бог не міг би бути настільки жорстоким, щоб наказати знищити цілий народ. Саме уявлення про те, що Бог неба наказує вбивати жінок і невинних дітей, настільки обурило безбожника Томаса Пейна, що він заявив: така ситуація сама по собі є достатнім доказом для заперечення божественного походження Біблії (1795, с. 901). Насправді він засудив Біблію за нібито моральні звірства і навіть звинуватив її майже в усіх моральних злочинах, коли-небудь скоєних. Він писав:
Звідки постали ці жахливі вбивства цілих народів чоловіків, жінок і немовлят, якими наповнена Біблія, і криваві переслідування, тортури до смерті та релігійні війни, що з того часу залили Європу кров’ю і попелом; звідки вони, як не з цього безбожного витвору, що зветься об’явленою релігією, і цього потворного переконання, що Бог говорив до людини? (с. 185).
Однак звинувачувати Бога Біблії в тому, що Він начебто є «монстром» за наказ знищити мешканців Ханаану, — це свідчення незнання біблійного вчення. Ці народи були знищені через свою нечестивість (Повторення Закону 9:4; 18:9–14). Вони були настільки зіпсовані, що Творець більше не міг зносити їхньої зіпсутості. Вони мали багато можливостей покаятися, що видно з пророчих книг (Ніневія, наприклад, покаялася і на деякий час уникнула знищення). Скарги на наказ Єгови знищити невинних дітей — це марна справа, якщо врахувати, що ці діти були пощаджені від ще гіршої долі — вирости рабами під пануванням гріха. Замість того, щоб зазнати тягарів життя у безбожності, ці невинні були рано введені в блаженство Раю. Якби хлопці подорослішали, вони, найімовірніше, пішли б шляхом язичницьких предків і з часом помстилися б ізраїльтянам. Вбивство хлопчиків не тільки завадило їм впасти в ті самі огидні гріхи, що й їхні батьки, але й уберегло Ізраїль від майбутніх битв.
Людина навряд чи може звинувачувати Бога і Його Слово в жахливих наслідках гріха; радше, винна лише вона сама (Римлян 3:23; 5:12). Батько, який застерігає дитину про наслідки непослуху, попереджає про відповідне покарання, а потім виконує сказане у разі порушення, зазвичай вважається твердим, але люблячим батьком для розсудливих людей. Проте критики закликають розглядати Бога як якогось тирана за те, що Він чинить так само. Суперечність тут не з Всемогутнім, а з Його полохливими критиками.
Звинувачення в тому, що ізраїльські чоловіки пощадили юних дівчат для зґвалтування — це не що інше, як безпідставне припущення, засноване на відсутності біблійних знань. За звичаєм того часу шлюби укладалися у молодому віці. Тож згадка про дівчат, що «не пізнали чоловіка в постелі», означає, що вони були дуже юними, імовірно, молодшими за дванадцять років. Ці дівчатка були надто юними, щоб звести ізраїльських чоловіків від Єгови; тому їм дозволили жити. Щодо зґвалтування — логічніше припустити, що їх хотіли мати як служниць. Це подібно до випадку в Ісуса Навина 9, де людям Ґаваону дозволили жити у примусовому рабстві ізраїльтянам. Крім того, зґвалтування мадіанітських дівчат було б гріхом, бо зґвалтування було (і залишається) огидним для Бога (Повторення Закону 22:23–28, особливо в. 25).
Проста відповідь на питання щодо Чисел 31 полягає в тому, що Бог наказав знищити мадіанітян у Числах 25:17–18. Коли армія не виконала цього наказу під час поразки мадіанітян, він був виконаний із затримкою, коли армія повернулася з полоненими. Що ж до того, що Мойсей дозволив залишити дівчат живими — це було рішення людини, яка мала Божу владу над ізраїльтянами.
Бог — це всемогутній, всезнаючий, всюдисущий і цілковито праведний «Я є», Який над усім — отже, Він може чинити все, що забажає, якщо це не суперечить Його сутності. Проте Бог чинить усе з певною метою. Іноді ця мета може бути нам незрозумілою. У випадку знищення таких народів, як ханаанці, Божий задум стосувався Його справедливості. Повторення Закону 32:3–4 говорить: «Адже я прикликав Господнє Ім’я, — віддайте ж славу нашому Богу! Божі діла бездоганні, і всі Його дороги — справедливі присуди. Бог вірний, у Ньому немає несправедливості, Господь справедливий і святий!» Люди можуть не завжди розуміти Божу справедливість або Його причини діяти саме так. Як питає Йов 4:17: «Хіба праведніша людина за Бога, хіба чоловік за свойого Творця є чистіший?» Факт залишається фактом: Бог справді допускає вбивство — в ім’я справедливості (як щодо однієї особи, так і цілого народу). Навіть у наш час смертна кара є прийнятним засобом здійснення правосуддя (Римлян 13:1–7; пор. Буття 9:6). Хоча Бог є любов, Він також є Богом справедливості, і Він здійснює цю справедливість найдоречнішим чином — зокрема й через смерть.
1 Пейн, Томас (1795), «Вік розуму» (Нью-Йорк: Knickerbocker Press, передрук 1924 р.).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
