Буття – міф чи історія?

СТАТТЯ КОРОТКО

Авторитет біблійного тексту загалом, і книги Буття зокрема, був істотно підірваний у свідомості пересічного американця, особливо впродовж останнього півстоліття. Попри глибоке проникнення у наукову спільноту віри в органічну еволюцію і попри її широке прийняття останніми поколіннями американців, яких було індоктриновано ліберальною державною освітою, Біблія все ж говорить однозначно щодо історичності походження всесвіту та людських істот. Оскільки можна показати, що Біблія є натхненним Божим Словом, відкидання уявлення, ніби оповідь Буття можна охарактеризувати як «міф», є найважливішим і переконливим. Небажання сприймати Буття в його прямому значенні легко може підірвати довіру до решти Біблії.

Що ми маємо на увазі під «міфом»? Німецький теолог Рудольф Бультман популяризував думку, що для належного тлумачення тексту Новий Заповіт слід звільнити від елементів, які виглядають «міфічними», зокрема від його надприродних рис¹. «Міф», отже, у богословських колах означає традиційне, небуквальне оповідання в межах певної культури, яке відображає світогляд цієї культури. Таке оповідання слугує засобом передання істини, не будучи обов’язково історично правдивим. Біблійні зображення неба, пекла, демонів, злих духів і сатани розглядаються як символи глибших значень, а не як буквально наявні реальності. Багато богословів, а тепер і чимало американців, наполягають, що Біблія є донауковим документом, пронизаним помилками, які супроводжували ранні пошуки знання людством, через що чимало її тверджень є «міфічними».

Паралельно з настанням сучасних наукових відкриттів і розуміння поширилася тенденція йти на компроміс із біблійним текстом Буття 1–11. Навіть загалом консервативні християни не були імунними до цієї згубної «пухлини», яка зрештою підриває всю Біблію та здатність дійти істини. У 1980‑х роках з’ясувалося, що двоє професорів Абіленського християнського університету викладали «чисту» еволюцію. Один із біологів дав студентам роздатковий матеріал із фотокопією першої сторінки Буття і вписав на полях: «Гімн, міф»². Стурбований реакцією своєї аудиторії, університет мобілізувався, аби дискредитувати звинувачення і зам’яти справу, але докази виявилися переконливими, що визнавали й неупереджені сторонні спостерігачі, а також магістерська робота, виконана 30 років потому³. Насправді еволюцію викладали й в інших християнських коледжах. Відсутність обурення свідчить, що навіть християни та їхні діти зазнали шкідливого впливу світської освіти.

Дивовижно, ба навіть шокуюче, наскільки авторитет біблійного тексту загалом, і книги Буття зокрема, було підірвано в свідомості пересічного американця, особливо за останні пів століття. Майже повсюди в нашій країні панують розслаблені й компромісні погляди на Біблію — навіть серед інакше консервативних американців і тих, хто визнає себе християнами. Перед тим як залишити посаду, президента Буша («молодшого») інтерв’ювала Синтія МакФадден у програмі ABC «Nightline». На запитання, чи вважає він Біблію буквально правдивою, він відповів: «Знаєте. Напевно, ні… Ні, я не букваліст, але, на мою думку, з неї можна багато чому навчитися, хоча я й вважаю, що, наприклад, Новий Заповіт має… знаєте, важливий урок — “Бог послав Сина”»⁴. Коли його спитали про творіння та еволюцію, Буш сказав:

«Гадаю, можна мати і те, і те. Думаю, еволюція може— ви заводите мене далеко за межі моєї компетенції. Я лише простий президент. Але, гадаю, що Бог створив землю, створив світ; думаю, що створення світу є настільки таємничим, що потребує чогось такого великого, як Всемогутній, і не вважаю це несумісним із науковими доказами існування еволюції⁵».

Можна навести безліч прикладів того, як американці виявляють руйнівні наслідки скептицизму, атеїзму, еволюції та ліберального богослов’я.

Який разючий контраст із більшою частиною історії Америки. Важко повірити, що — до 1960‑х років — американська освіта була наскрізь просякнута біблійною розповіддю про Творення⁶. Книгу Буття сприймали як просту, пряму оповідь про формування всесвіту й початок людської історії. Люди приймали Боже Слово як належне. Хоч наприкінці XIX століття через Європу прокотилося ліберальне богослов’я, яке включало нападки на словесне, безпомилкове богонатхнення Писання, і хоча оповідь про Творення почали відкрито оскаржувати під час процесу Скоупса 1925 року в Дейтоні, штат Теннессі, все ж більшість американців продовжувала приймати біблійний виклад аж до часів Другої світової. Відтоді, однак, зловісні сили невтомно підточують віру в натхнення та цілісність Біблії. Їм вдалося послабити довіру до її надійності та авторитету.

Але виправдань немає. Докази наявні й вони переконливі. Ніхто не зможе стати перед Богом наприкінці часу і виправдатися за відкидання Буття як простого запису буквальної історії. Небажання сприймати Буття «за буквальним змістом» легко може привести до прийняття поглядів і/або практик, які поставлять під загрозу стосунки людини з Богом.

Докази з Нового Заповіту, що Буття — буквальна історія

Якби не існувало інших засобів визначити, чи є Буття міфом чи історією, одного лише Нового Заповіту було б більш ніж достатньо. Залежно від способу підрахунку, Новий Заповіт має щонайменше 60 алюзій на Буття 1–11 і понад 100 алюзій на всю книгу⁷. Ісус і автори Нового Заповіту послідовно ставилися до Буття як до буквальної історії. Насправді кожен автор Нового Заповіту посилається на Буття, і майже кожна книга Нового Заповіту робить те саме. Їхнє використання тексту Буття показує, що вони вважали події такими, що справді відбулися, а не міфічним чи легендарним фольклором, який лише містить корисні уроки.

Ісус

Розгляньмо зразок алюзій Ісуса:

• Він заклав основи інституту шлюбу, цитуючи Буття 1:27 і 2:24 як історичний прецедент і доказ того, що безпідставне розлучення неприйнятне для Бога (Матвія 19:4–5; Марка 10:6–8). Чи мав Він намір основувати шлюб на казках?
• Ісус згадав Авеля як реальну особу, чия кров була пролита через його праведність, так само як і щодо інших історичних постатей в історії людства (Матвія 23:35). Якщо Авель не був реальною людиною, що ж тоді із Захарією, сином Варахії, про якого Ісус сказав, що юдеї «вбили між храмом і жертовником» — у конкретному фізичному місці?
• Ісус проголосив сатану «душогубом від початку» і батьком неправди — посилаючись на падіння (Івана 8:44; Буття 3:4,19; пор. Римлян 5:12; 1 Івана 3:8).
• Ісус посилався на Писання Мойсея як на справжній виклад історії (Івана 5:46), навіть застерігши: «Якщо ж ви не вірите його Писанням, то як ви повірите Моїм словам?» (в. 47).
• Ісус говорив про «дні Ноя» і Потоп як про реальну історичну подію, яка має багато паралелей із майбутнім приходом Сина Людського щодо того, чим люди займатимуться (Матвія 24:37–39).
• Ісус порівняв Капернаум із Содомом (Буття 18–19), кажучи: «Коли би чудеса, що сталися в тобі, відбулися в Содомі, він існував би донині. Тож кажу вам, що землі Содомській легше буде в день суду, ніж тобі» (Матвія 11:23–24). Содом мав бути реальною столицею, щоб «існував би донині» і щоб йому було «легше» на Суді (пор. 10:15).
• Родоводи тілесного походження Ісуса подають реальних історичних осіб першого століття аж до людей, названих у Бутті, включаючи Авраама, Ісака, Якова, Юду та Тамар (Матвія 1:1–2), а також Адама, Сифа, Еноха й Ноя (Луки 3:36–37).

Павло

Павло так само трактував осіб, місця й події з Буття як історично реальні. Ось деякі його алюзії:

• Він цитує Буття 1:3, зазначаючи, що Бог вивів світло з темряви (2 Коринтян 4:6).
• Цитуючи Буття 2:7, Павло стверджує, що Адам був першим людським істотою на землі (1 Коринтян 15:45).
• Він твердить, що Адам створений із землі (1 Коринтян 15:47) — як і записано в Бутті.
• Він зауважує, що жінка «від» (ek — «з») мужа (1 Коринтян 11:8,12), маючи на увазі, що Єву буквально взято з тіла Адама.
• Павло цитує Буття 2:24, щоб підтвердити, як чоловік і жінка «стають одним тілом» (1 Коринтян 6:16), порівнюючи шлюб із церквою (Ефесян 5:31).
• Адам був так само історично реальним, як Христос і Мойсей, адже він увів гріх у світ, спричинивши царювання смерті в історичному відрізку «від Адама до Мойсея» (Римлян 5:14–15).
• Павло називає поіменно Адама та Єву, зазначаючи, що Адама створено раніше від жінки, а також згадує обман, якому піддалася Єва (1 Тимофія 2:13–14), що стався через «змія» (2 Коринтян 11:3).
• Павло твердить, що Божество й властивості Бога були явні «від створення світу» (Римлян 1:20).
• Павло каже, що Ісус виконав обітниці, дані «батькам», тобто Авраамові, Ісакові та Якову (Римлян 15:8).
• Павло цитує обітницю, яку Бог дав Авраамові щодо народження Ісака від Сари (Римлян 9:9), а також поіменно згадує Якова, Ісава та Ревеку (вв. 9–10).

Петро

Петро теж підтверджує історичність Буття:

• Він натякає на водну масу при створенні з Буття 1:1–2, 6–7, 9 (2 Петра 3:5).
• Він розглядає Потоп як реальну історичну подію, називаючи Ноя поіменно, уточнюючи кількість врятованих — вісім — і глобальний масштаб Потопу (1 Петра 3:20; 2 Петра 2:5; 3:6).
• Петро вірив в історичну постать Лота (Буття 11–14, 19) і що Бог насправді «попелом обернув міста Содом і Гоморру», зробивши їх «прикладом для тих, хто згодом буде жити нечестиво». Ця подія також показує, що Бог «уміє рятувати побожних від спокус» (2 Петра 2:6–9). Якби ця подія не була історичною, вона не могла б слугувати законній паралелі.
• Петро також згадує реальні, історичні взаємини Сари та Авраама (1 Петра 3:6).

До Євреїв

Автор послання до Євреїв будує всю аргументацію на історичності Буття та старозавітної системи:

• Його цитата Псалма 101 містить твердження, що як Бог створив небо й землю, так вони й загинуть (1:10). Обидва факти передбачають буквальну історичність.
• Натякаючи на те, що Бог «скінчив» творчу працю — прямий відгук на Буття 2:1 — він цитує Буття 2:2, підкреслюючи буквальне припинення Божих дій сьомого дня тижня (4:3–4; пор. 10 — «як Бог від усіх Своїх діл»).
• Порівняння Христа з Мелхиседеком (Буття 14:18) на відміну від Аарона вимагає, щоб обидві ці постаті були реальними історичними особами (5:1–10; 6:20; 7:1–21).
• Обітниця Бога Авраамові в Буття 22:17 була буквальною обітницею реальній особі (6:13–14).
• Створення всесвіту Богом — Його «словом» (11:3) — так само, як і запис у Бутті, де сказано, що Бог мовленням упорядкував творіння («І сказав Бог…» — 1:3, 6, 9, 11, 14, 20, 24, 26).
• Євреїв 11 — це справжній «Хто є хто» історичних постатей із Буття, історичність яких передбачається: Каїн і Авель (в. 4), Енох (в. 5), Ной (в. 7), Авраам (вв. 8–10), Сара (вв. 11–12, яка буквально породила багато нащадків), Ісаак (вв. 17–20), Яків (вв. 20–21) і Йосип (в. 22).
• Ісав продав своє первородство за їжу (12:16).
• Пролита кров Авеля історично реальна так само, як і Христа (12:24).

Інші новозавітні автори

Інші письменники виявляють таке саме шанобливе ставлення до справжньої історії з Буття. Яків згадує жертву Авраама Ісака (2:21). Юда згадує Каїна, Еноха та Содом і Гоморру (вв. 7, 11, 14), проводячи паралель між фізичним знищенням міст і «карою вічного вогню», яка очікує непокірних у День суду. Іван зазначає, що Каїн убив свого брата через власні злі вчинки (1 Івана 3:12). Навіть книга Об’явлення, хоч і високообразна, все ж містить численні алюзії на Буття, які свідчать про історичне розуміння книги (напр., 5:5; 10:6; 20:2; 22:2). Твердити, що книга Буття — це збірка цікавих байок, міфів, фольклору, популярних анекдотів і оповідок, а не реальна історія, — означає твердити, що доктрини християнства вкорінені у вигадках і фантазіях. Якщо ж події Буття історично не відбулися, то автори Нового Заповіту — і сам Ісус — або помилялися, або свідомо говорили неправду, адже вони безсумнівно посилалися на події Буття як на історично істинні.

Лінгвістичні докази того, що Буття — буквальна історія

Окрім натхненного ставлення Нового Заповіту до Буття як до реального історичного звіту, можна також просто розглянути літературний жанр Буття. Багато хто сьогодні наполягає, що Буття не слід читати як буквальну історію, бо воно написане у поетичній формі і не є буквальним описом реальних подій. Але така заява сама по собі — лінгвістична нісенітниця. Писемну мову — чи то людську, чи Божу — можна розшифрувати з огляду на її жанр. Можна розпізнати використання автором мовних елементів і витягти задуманий смисл зі слів, що вжито. Іншими словами, хоча 50 розділів Буття містять образні вислови — як і вся Біблія — однак цілком легко розрізнити буквальне та образне.

Створено цілі томи про людську комунікацію, про те, як функціонує людська мова і як виводити значення з писемного тексту. Видано багато книг із герменевтики — процесу тлумачення мови. Ці праці пропонують самоочевидні, легко розпізнавані правила та процедури для виявлення образної мови. Класична праця Д. Р. Дангана «Герменевтика» (1888) має розділи «Фігуральна мова», «Різні фігури Біблії» та «Фігури думки»⁸. Книга Клінтона Локгарта «Принципи тлумачення» (1901) містить розділи «Фігуральна мова», «Поезія» і «Типи»⁹. Християнський світ видав чимало книг, що показують способи розуміння біблійної мови, включно з «Герменевтикою» Бернарда Рамма і працею Мілтона Террі «Біблійна герменевтика» (1883)¹⁰. Визначення того, чи є Буття — і зокрема оповідь про створення — «поезією», «гімном» чи «міфом», не пов’язане з плутаниною або невизначеністю — за винятком тих, хто має свою програму і прагне вигадати димову завісу, щоб уникнути очевидного змісту Божого Слова.

Чи містить Буття 1 образну мову? Безсумнівно. Але нічого такого, що робило б розділ небуквальним у його основному смислі. Наприклад, слово «поверхня» («обличчя») в Буття 1:2, яке в єврейській мові стоїть у множині (pah-neem — «обличчя»), є ідіоматичним прикладом плеоназму, різновиду ампліфікації, коли вживається більше слів, ніж вимагає граматика: «над обличчям безодні лежала темрява». Іменник «безодня» (сам по собі образний термін для моря чи океану) підсилюється другим, «зайвим» іменником «обличчя». Замість простого «темрява була над безоднею» додавання «обличчя» робить вислів значно виразнішим і наголошенішим¹¹. Уживання «побачив» у Буття 1:4,10,12,18,21,25 — це фігура антропопатії, коли Богові приписують людські властивості — у цьому тексті, людські дії¹². Вислів у 1:9,10 «нехай з’явиться сухе» — це фігура антімерії, коли одна частина мови заміняє іншу, зокрема прикметник — іменник. «Сухе» у цих віршах означає «сушу»¹³. Буття 1:11 використовує polyptoton — повторення тієї самої частини мови в іншій формі: дієслово «розсіювати» повторюється спорідненим іменником «насіння»: «Нехай зростить земля лугові трави, що розсівають насіння», буквально «насіннувати насіння»¹⁴. Інакше кажучи, рослинність була створена Богом уже в стані, здатному приносити насіння, а не навпаки — що суперечить ідеї еволюції та підкреслює миттєвий характер Творення. Саме ця образна мова засвідчує буквальну природу тижня Творення.

Отже, так, Буття 1 (і, ймовірно, кожний інший розділ Біблії) містить образні вирази — як і наша щоденна мова¹⁵. Але цю мову можна виявити, розпізнати й витлумачити — і вона зовсім не означає, що загальне повідомлення не слід сприймати буквально. Жоден вислів у Буття 1 навіть не натякає, що описані події є уявними, а не реальними історичними подіями. Власне, просто відкрийте Біблію на першому розділі Буття і зверніть увагу, скільки там слів із очевидним, безсумнівно буквальним значенням: «земля», «темрява», «Дух Божий», «вода», «світло», «день», «ніч», «вечір», «ранок», «перший», «моря», «трави», «дерева», «насіння», «плід», «пори», «роки», «світила», «птахи», «риби», «худоба» тощо. Розрізняти образне й буквальне не так уже й складно. Додатково, Стівен Бойд провів статистичний аналіз із застосуванням логістичної регресії, щоб з’ясувати, чи є Буття 1:1–2:3 єврейською поезією чи історичною оповіддю. Він дійшов висновку: «Біблійна оповідь про створення — це явно не поезія, а буквальний опис у реальному часі надприродних подій»¹⁶.

Підтвердження іншими біблійними місцями

Якби події, описані в книзі Буття, не призначалися до розуміння як буквальна історія, можна було б очікувати, що решта Біблії дасть на це бодай якийсь натяк. Проте навпаки — чимало уривків від Старого до Нового Заповіту посилаються на ці події так, ніби їхня історичність самоочевидна. Візьмімо, наприклад, конкретні вірші про творення всесвіту Богом. У першому розділі Буття чітко складається враження, що Бог усно промовляв усе до буття, а не користувався якимось натуралістичним, розтягнутим у часі процесом. У безперечно реальному історичному контексті, переданому нам у буквальному біблійному оповіданні, Мойсей звертається до ізраїльтян біля підніжжя Синаю:

«Пам’ятай суботній день, щоб його святити. 9Шість днів працюватимеш і робитимеш усі свої діла, а сьомий день — субота — Господу, Богові твоєму. Не робитимеш в цей день жодного діла…Адже за шість днів Господь створив небо, землю, море і все, що в них, а сьомого дня Він спочив. Тому Господь поблагословив сьомий день і освятив його» (Вихід 20:8–11).

Жоден ізраїльтянин, що чув це проголошення близько 1500 р. до Р. Х., не сприйняв би творення всесвіту як процес на мільйони чи мільярди років. Кореляція між днями Буття 1 і шістьма робочими днями, приписаними Законом Мойсея, була б безперечною і могла бути зрозумілою лише буквально.

Інший приклад — Псалом 32, без сумніву написаний звичайним єврейським віршем, але це поезія, що передає буквальну істину. Говорячи про творчу силу Бога, Давид проголошує:

«Господнім словом непорушно встановлені небеса і подихом Його уст — уся їхня сила. Він збирає води морські, ніби в бурдюк, і безодню складає в сховища. Нехай уся земля боїться Господа, хай дрижать перед Ним усі, хто заселяє світ. Адже Він сказав — і сталося, Він звелів — і було створене» (Псалом 32:6–9).

Образність цього віршованого уривка полягає у «подихові» та «устах» — фізичних рисах, які буквально не можуть характеризувати Бога, Який є «Дух» (Івана 4:24; пор. Луки 24:39). Але усний аспект Божого промовляння матеріального світу до існування є буквальним, як і те, що Бог буквально й чутно говорив до людей протягом історії (напр., Буття 12:1 і далі; 22:12; Вихід 3:4 і далі; Матвія 3:17; 17:5).

Ще один приклад — заклик псалмоспівця до хвали з боку неживного творіння:

«Хваліть Господа з небес, хваліть Його на висотах! Хваліть Його, усі Його ангели. Хваліть Його, усі Його сили. Хваліть Його, сонце й місяцю. Хваліть Його, усі зорі й світло. Хваліть Його, небеса небес і вода, що над небесами» (Псалмів 148:1–4).

Це чудовий приклад образної мови. Очевидно, сонце, місяць, зорі й води не можуть буквально, чутно прославляти Бога. Проте, будучи створеними Ним, вони віддзеркалюють Творця. Вони виявляють риси, що свідчать про їхнє божественне походження (пор. Псалмів 18:1 і далі). Тому наступний вірш каже: «Хай хвалять Господнє Ім’я, бо Він сказав, — і вони з’явилися, заповів — і вони створилися» (в. 5). Це ще одне пряме підтвердження того враження, яке справляє оповідь Буття: Бог буквально промовив всесвіт до існування, навіть якщо в Псалмі 148 ця істина подана в образній формі.

Слід завжди пам’ятати, що Біблія — не така, як жодна інша книга на землі. Вона віддзеркалює Божественне походження властивостями, які має. Вона не передає своє Боже послання в стерильному вакуумі, де автор викладає високі ідеї чи подає списки етичних «можна/не можна». Навпаки, через Біблію Бог доносить послання людству в історії¹⁷. Ми знайомимося з початком всесвіту, початком людського роду, а далі маємо послідовне історичне оповідання, яке веде нас через чотири тисячі років людської історії та досягає кульмінації в особистому відвіданні землі самим Богом. Усе це — історія! І це явно призначено до буквального розуміння.

Висновок

Книга Буття пояснює створення всесвіту, зіпсуття людства гріхом, катастрофу всесвітнього Потопу та змішання мов у Вавилоні. Дивовижно, але вона закладає підвалини для антропології, біології, астрономії, геології та багатьох інших дисциплін. Критично важливі доктрини, що стосуються всього людства, вкорінені в подіях, описаних у Бутті, зокрема необхідність одягу — людська скромність — і причина, чому ми впорядковуємо життя за семиденним тижнем. Рано окреслюються й важливіші вічні доктрини: чому люди грішать, чому люди помирають і чому Ісус мав померти на хресті. Справжнє значення людського існування прояснюється через вивчення книги Буття.

Уважно прислухаймося до автобіографічної заяви Чарльза Дарвіна про зміну мислення, що привела його до віри в еволюцію: «Я поступово прийшов до думки, що Старий Заповіт, з його очевидно хибною історією світу і з приписуванням Богові почуттів мстивого тирана, не заслуговує більшої довіри, ніж священні книги індусів чи вірування будь‑яких дикунів»¹⁸. Цілісність усієї Біблії серйозно підривається щоразу, коли хтось іде на компроміс щодо буквального, історичного характеру книги Буття з її ключовим ученням про початок всього. Уперте тримання за еволюцію — теїстичну чи іншу — та наполегливе запровадження розслабленого, знеціненого тлумачення Буття неминуче веде до розмитої релігії.

Нехай ми любимо Бога. Нехай любимо Його Слово. Нехай захищаємо його від усіх спроб знищити його цілісність і послання. Нехай вчитаємося в його зміст — так, ніби від цього залежить наше життя, життя нашої родини та тих, на кого ми впливаємо. Бо, насправді, так і є.

---

¹ Напр., Рудольф Бультман (1958), «Ісус Христос і міфологія» (Нью‑Йорк: Charles Scribner’s Sons).

² Берт Томпсон (1986), «Чи є Буття міфом?» (Монтґомері, Алабама: Apologetics Press), с. 16. Вейн Джексон (1986), «Викладання еволюції в Абіленському християнському університеті», Christian Courier, 21[9]:33–35, січень.​

³ Наприклад, Джон Морріс з Інституту дослідження творіння провів семінар у кампусі Абіленського християнського університету після рішучого заперечення керівництва, нібито їхні викладачі вірять в еволюцію чи «стару Землю». Згодом він повідомив: «Під час зустрічей не виявлено схильності до викладання органічної еволюції, але було очевидно, що кілька викладачів природничих наук дотримуються позиції давньої Землі». Див.: Генрі Морріс, ред. (1987), «Абіленський християнський університет проводить семінар про створення та вік Землі», Acts & Facts, 16:4, травень. Крім того, у своїй магістерській роботі, написаній через 30 років із широким залученням первинних джерел, Пол Ентоні детально дослідив суперечку й дійшов висновку: «…докази чітко свідчать, що Арчі Меніс і Кен Вільямс справді викладали еволюцію на своїх заняттях як пояснювальну схему більшості різноманіття рослин і тварин. Вони відкидали молодоземний креаціонізм і заперечували можливість його наукового доведення. Вони приймали базові концепції еволюції, як‑от природний добір і генетична мутація, як безсумнівні…». Пол Ентоні (2016), «“Неправди і пропаганда” — Церкви Христові, дарвінізм і суперечка про еволюцію в ACU 1985–1986 рр.», Digital Commons @ ACU, Electronic Theses and Dissertations, Paper 8, с. 127.​

⁴ «Буш стверджує, що творення “не несумісне” з еволюцією» (2008), Fox News, 9 грудня, http://www.foxnews.com/politics/2008/12/09/bush-says-creation-incompatible-evolution#ixzz1OWvPq9Ma.

⁵ Там само.

⁶ «Північноамериканський буквар» (1805), сс. 31–32, http://public.gettysburg.edu/~tshannon/his341/nep1805contents.html; Ноа Вебстер (1857), «Початкова орфографічна книга» (Нью‑Йорк, Нью‑Йорк: American Book Company), с. 29.

⁷ Літа Кознер (2010), «Використання Буття в Новому Заповіті», Creation Ministries International, http://creation.com/genesis-new-testament.

⁸ Д. Р. Данган (1888), «Герменевтика» (Ділайт, Арканзас: Gospel Light), сс. 195–369.

⁹ Клінтон Локгарт (1915), «Принципи тлумачення» (Ділайт, Арканзас: Gospel Light), перероблене видання, сс. 156–197, 222–228.

¹⁰ Бернард Рамм та ін. (1987), «Герменевтика» (Гранд Рапідс, Мічиган: Baker); Мілтон Террі (без дати), «Біблійна герменевтика» (Гранд Рапідс, Мічиган: Zondervan), перевидання.

¹¹ Е. В. Буллінджер (1898), «Фігури мови, вживані в Біблії» (Гранд Рапідс, Мічиган: Baker, перевидання 1968), с. 406.

¹² Там само, с. 888.

¹³ Там само, с. 495.

¹⁴ Там само, с. 275.

¹⁵ Кілька поширених англійських ідіом, що майже миттєво розуміються: «he’s on the phone» (він на телефоні), «she’s under the gun» (вона під тиском), «keep your eyes peeled» (будь напоготові), «you drive me up the wall» (ти мене виводиш із себе), «he threw me a curve» (він підкинув мені несподіванку), «I’m feeling blue» (мені сумно), «I need to stretch my legs» (потрібно розім’яти ноги), «shoot the breeze» (балачки ні про що), «did you catch that» (чи вловив ти це) тощо.

¹⁶ Стівен Бойд (2005), «Правильне читання Буття 1:1–2:3», у: Дон ДеЯнг, «Тисячі… не мільярди» (Грін Форест, Арканзас: Master Books), с. 168.

¹⁷ Пор. Ед Вортон (1977), «Християнство: очевидний історичний випадок!» (Вест Монро, Луїзіана: Howard Book House).

¹⁸ Нора Барлоу, ред. (1959), «Автобіографія Чарльза Дарвіна 1809–1882 з відновленими оригінальними пропусками» (Нью‑Йорк: Harcourt, Brace, and World), сс. 85–86.

---

Published January 29, 2026