Боротьба із сумнівами
СТАТТЯ КОРОТКО
Біблія ніколи не зображує сумніви щодо істин християнства в позитивному світлі. Сумнів, як і інші гріхи, може спричиняти серйозну шкоду та біль. Що можуть зробити щирі люди, які відчувають, що зробили все можливе, щоб вірити в Бога, але все ще страждають від сумнівів? Ісус має відповідь, яку вони шукають.
Коли моєму старшому синові було приблизно рік, у нього з’явився кашель. Спочатку моя дружина Бетані й я припустили, що це звичайна застуда, але через кілька днів кашель не зник. Ба більше, він поступово ставав усе гіршим. Пам’ятаю, як я лежав на підлозі в його спальні однієї ночі, поки він спав у своєму ліжечку, і всю ніч кашляв. Я слухав і засікав проміжки між нападами кашлю — вони траплялися приблизно кожні 3-5 секунд (наскільки я пригадую) протягом усієї ночі. Це було близько 20 кашлів за хвилину, 1 200 кашлів за годину, 12 000 кашлів за десятигодинну ніч. Вони не припинялися. Ми зверталися до всіх можливих спеціалістів. Один лікар припустив, що це можуть бути хронічні інфекції вух, тому ми поставили трубки у вуха, але це не допомогло. Ми купили дихальний апарат і щоночі давали йому інгаляції з пульмікортом, ліками для дихання. Я пам’ятаю маленьку маску дракона, яку він носив, сидячи й глибоко вдихаючи через апарат. Якщо ми пропускали лише кілька днів лікування, кашель негайно повертався. Він не припинявся. Нам доводилося пояснювати людям, що він не хворий, а просто має хронічний астматичний кашель. Ми зробили все, що могли, щоб вилікувати його. Йому знадобилося близько п’яти років, щоб перерости це. На щастя, це не загрожувало життю, а було радше неприємною проблемою.
Я згадав про свого сина, читаючи історію в Марка 9:14-29 про біснуватого хлопця та його батька. В цьому епізоді служіння Ісуса Він і троє Його найближчих послідовників були на горі преображення й знову приєдналися до інших апостолів. Коли Ісус наблизився, то побачив велику юрбу, яка сперечалася з апостолами. Коли Він запитав про причину суперечки, один чоловік виступив уперед і пояснив, що привів свого одержимого сина до апостолів, щоб його зцілили, але вони не змогли вигнати злого духа. Побачивши хлопця, Біблія пояснює: «Дух, побачивши Його, відразу затряс хлопцем. Упавши на землю, той качався, пускаючи піну….» (Марка 9:20). Коли Ісус запитав батька, як довго це відбувається, чоловік відповів, що це триває «з дитинства», що означало, що це тривало багато років. Ба більше, батько пояснив: «Часто кидає його у вогонь і воду, щоби погубити його» (Марка 9:22).
Зупинімося тут і поміркуймо над станом цього засмученого батька. Як гадаєте, що цей чоловік і його сім’я вже спробували, щоб вилікувати сина? Без сумніву, вони відвідали всіх лікарів і священників у багатьох милях навколо, хапаючись за будь-яку надію, що якийсь новий метод чи заклинання нарешті вижене злого духа. Зауважте, що це була не просто неприємність. Цей демон часто намагався вбити хлопця. Як пильно родина мала доглядати за ним, щоб утримати його в живих так довго? Яких заходів вони вживали для його безпеки? Чи змінювалися батьки, чергуючи нічні вахти, щоб стежити за тим, аби дитина не постраждала? Коли вони подорожували, чи стежили, щоб хлопець не був біля води, куди демон міг би його кинути? Скільки разів, на вашу думку, вони платили «фахівцеві» за зцілення сина, лише щоб розчаруватися? Те, що він усе ще був одержимий і що його привели до Ісуса, показує, що всі попередні методи були неефективними. Уявіть, скільки разів цей витривалий батько покладав надії на зцілення, лише щоб знову й знову стикатися з невдачею? Чи коли-небудь ви намагалися щось зробити стільки разів і так часто стикалися з розчаруванням, що боялися знову на щось сподіватися, бо не витримали б ще однієї невдачі?
Повертаючись до історії, ми чуємо, як чоловік каже Ісусові: «Якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами!» (Марка 9:22). Ми можемо зрозуміти, звідки походять його слова «якщо можеш». Ймовірно, він уже проходив через це десятки разів. Він чув про когось, хто міг допомогти. Він йшов до тієї людини, представляв їй сина. Людина робила все, що було в її силах, але син залишався одержимим. Саме це й сталося з цим чоловіком раніше в цій історії. Найімовірніше, він чув про чудотворну силу Ісуса. Він прибув і знайшов, що Ісуса немає, а Його послідовники зцілюють різні хвороби. Можливо, він спостерігав, як зцілювалися інші люди й навіть виганялися демони (оскільки апостоли були здивовані, що цього демона вони не могли вигнати, що вказує на те, що інших вони виганяли). І все ж, з кожним словом і зусиллям апостолів цей чоловік втрачав надію. Знову він привів свого невинного, змученого сина до когось, хто, як він думав, міг допомогти, і знову нічого не можна було зробити, принаймні апостолам. «Якщо можеш» — це був найкращий вираз надії, на який він міг спромогтися для Ісуса, бо ніхто інший ніколи не зміг нічого зробити в цьому випадку.
Я впевнений, відповідь Ісуса приголомшила чоловіка. Він буквально сказав йому: «Щодо ‘якщо можеш’»» (Марка 9:23). Подумайте над цією відповіддю. Скільки зусиль доклав цей чоловік, щоб захистити сина? Скільки разів він намагався знайти допомогу? Безперечно, він уже зробив усе можливе. Він не міг сам зцілити сина! І все ж, відповідь Ісуса змушувала його усвідомити, що в його спробах чогось бракувало. Ісус сказав: «То все можливе віруючому!» (Марка 9:23). Після всього, що цей чоловік зробив для своєї дитини, чи міг він зробити ще щось? Що Ісус намагався змусити його зрозуміти?
Коли я знову читав цю історію для цієї статті, я майже відчув, як цей чоловік ламається. Він дійшов до межі своїх можливостей. Він «вірив» у так багатьох людей, методи, ліки, заклинання — і нічого ніколи не спрацьовувало. Здається, у нього не залишилося жодної «віри» — не цього разу, не для того, щоб знову розбити своє серце, не для того, щоб знову пережити нищівне розчарування, повертаючись додому з дитиною, яка буде страждати від цього демона все життя. «Тут батько дитини, скрикнувши, [зі сльозами] вигукнув: Вірю! Допоможи моєму невірству!» (Марка 9:24). Ви чуєте відчай у його голосі? Я чую. Я читаю цю історію понад 30 років і багато років не помічав відчуття розпачу й безпорадності батька, який намагався переконати Ісуса, що зробив усе можливе.
«Тут батько дитини, скрикнувши, [зі сльозами] вигукнув: Вірю! Допоможи моєму невірству!»
Я думаю, що всі ми час від часу опиняємося в такій ситуації. Є аспекти християнської віри, які, з певних причин або через конкретні обставини нашого життя, здаються нам важкими для прийняття. Можливо, це першокурсник коледжу, який сидить перед надзвичайно красномовним, висококваліфікованим атеїстичним професором, який дуже переконливо (хоча й оманливо) доводить, що сучасна наука нарешті позбулася ідеї надприродного Творця в умах усіх тих, хто «достатньо освічений, щоб мати думку з цього питання». Можливо, це розлучена мати, якій знову телефонує директор школи її сина й каже, що той знову потрапив у халепу. Що ще їй залишається робити? Вона працює на повну ставку. Вона повертається додому, щоб готувати й прибирати. Вона водить дітей до церкви, молиться за них, благає Бога послати в їхнє життя когось, хто міг би стати для них батьком, і все ж нічого, здається, не працює. Або, можливо, це мати й батько маленької п’ятирічної дівчинки, яка проходить уже третій курс хіміотерапії. Цього разу є лише 10% шансів, що лікування подіє, і статистика безжально вказує, що їхня донька, ймовірно, помре протягом року. Ці люди вірять у Бога — принаймні, вони хочуть вірити. Але їхні обставини здаються такими, що майже неможливо «справді» вірити. Яка ж відповідь Бога?
«Якщо можеш!»: Твій сумнів — це твоя провина
Бог ніколи не скупився на докази Своєї реальності та Своєї сили здійснювати все, що Він хоче. Коли Він послав Ісуса у світ, Він очікував, що люди з чесним серцем будуть повністю переконані наданими доказами божественності Ісуса. Старий Завіт наповнений пророцтвами, що передбачали життя Ісуса. Ісус творив чудеса, яких ніхто з людей ніколи не робив. Ці великі діла підтверджували Його твердження, що Він є Сином Божим. Бог Отець двічі промовляв з небес (під час хрещення Ісуса та на горі преображення), підтверджуючи, що Ісус — Його Син. Ісус спростовував фальшивих учителів і говорив правду так, як не міг жоден інший чоловік. Він завжди мав рацію в усьому, що говорив на землі, включаючи передбачення Своєї смерті та воскресіння. І все ж, коли Він зустрів апостолів у Галілеї після воскресіння, як неодноразово казав їм, «І, побачивши Його, поклонилися, а деякі засумнівалися» (Матвія 28:17). Як таке можливо? Як могли люди бачити всі ці чудеса, виконання пророцтв, навіть Його власне воскресіння — і все одно сумніватися? «О роде невірний, доки Я буду між вами? Доки Я буду терпіти вас?» (Марка 9:19). Що ще міг зробити Ісус, щоб викликати віру в тих, кого Він зустрічав?
Я часто думаю, що ми дивимося на тих «невірних» людей першого століття й відчуваємо моральну перевагу, думаючи, що якби ми жили в той час, ми б, безперечно, зрозуміли, що Ісус — це Месія, і пішли б за Ним аж до Хреста, не вагаючись. І все ж, ми маємо всю історію. Ми бачимо, як усе завершилося, але все одно сумніваємося. Ми сумніваємося, що Бог має план для маленької дівчинки, хворої на рак, хоча Він каже нам, що такі діти є громадянами небесного царства. Ми сумніваємося, що Бог любить цю дитину чи її батьків; якби любив, хіба Він дозволив би їм страждати від такого болю й емоційної травми? І водночас ми стверджуємо, що знаємо й віримо, що Він спостерігав, як Його власний Син висів на хресті, маючи силу припинити Його страждання, але дозволивши їм тривати через Свою велику любов до людей. Студент коледжу сумнівається в достовірності біблійного опису створення світу, хоча вся сучасна наука не змогла створити літаючий апарат, який міг би зрівнятися зі звичайною хатньою мухою. Розлучена мати сумнівається в Божому втручанні у своє життя, хоча вона знає, що Він — Небесний Отець, Який бачить, спостерігає й знає все. Сумнів щодо Бога, Його сили, Його турботи чи Його плану ніколи не є Божою провиною, і Біблія не розглядає його в позитивному світлі. Коли ми сумніваємося, це наша провина, і це не принесе нам жодної користі. «Бережіться, брати, щоби часом не було в когось з вас лукаве серце, повне невірства, щоб відступити від Живого Бога» (Євреїв 3:12).
Просто визнай це
Батько з історії у Марка зробив те, що мусимо зробити всі ми. Він визнав, що його сумнів — це його провина, і все ж благав Ісуса допомогти йому. «Вірю! Допоможи моєму невірству!» (Марка 9:24). Надто часто ми хочемо покласти провину за нашу невіру на Бога. Ми не прямо вказуємо пальцем у небо, звинувачуючи Його в тому, що Він нас підвів, але наші думки та слова часто приховують цей настрій. Студент коледжу розмірковує: якщо Бог справді створив всесвіт, то чому Він не явив Себе більш очевидно й не дав нам вагоміші докази? Засмучені батьки запитують: якщо Бог такий могутній і так сильно нас любить, чому Він дозволив загинути їхньому єдиному сину в автокатастрофі? Чому Бог зробив це? Підліток-гомосексуаліст, який виріс у християнській родині, запитує, як Бог міг «створити» його з гомосексуальними бажаннями. Якщо такі бажання є гріхом, чому Бог створив його таким? Чому Бог дав Адаму дружину, яка спонукала його до непослуху? Як люблячий Бог міг спричинити смерть невинних дітей у Старому Завіті? Як люблячий Бог може відправити людей до пекла на вічність? І цей список можна продовжувати.
Часто такі запитання не задають з щирим мотивом «я справді шукаю відповідь». Натомість вони формулюються так, щоб поставити під сумнів Божу праведність, любов, силу та турботу про нас. Вони часто призводять до сумнівів або є їхнім проявом — сумнівів щодо Бога, Його моральної досконалості, Його любові й сили. Доки ми не визнаємо, що будь-які сумніви щодо Божої турботи, любові, сили та планів походять від нашої власної слабкості, ми не знайдемо виходу з нашої боротьби з сумнівами, і вона лише посилюватиметься. «Ніхто зі спокушуваних хай не каже, що Бог його спокушує, адже Бог не спокушується злом, і Сам не спокушає нікого. Кожний випробовується власною пожадливістю, яка затягує і вловлює» (Якова 1:13-14). «Коли скажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і немає в нас правди. Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоби простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності. А коли скажемо, що ми не згрішили, то робимо Його неправдомовним, і Його слово в нас не перебуває» (1 Івана 1:8-10). Доки ми не визнаємо, що наш сумнів — це наша провина, що він не є добрим і що Бог у ньому не винен, ми не зможемо його подолати.
Цікаво, що переді мною зараз лежить двосторінковий текст, написаний молодою людиною, яка стверджує, що не вірить у Бога. Він назвав своє пояснення своєї невіри так: «Аргумент про нерезистентну невіру». У доволі довгій силогістичній побудові він намагається довести, що ідеального люблячого Бога не існує. Він міркує, що якщо люблячий Бог існує, то жодна людина не могла б «бути в стані невіри, не чинячи опору». Іншими словами, ніхто не був би невіруючим, якщо б свідомо не противився доказам існування Бога. І все ж він стверджує, що зробив усе можливе, щоб повірити в Бога, щоб мати віру «як гірчичне зерно». Він наполягає, що не намагається опиратися Богові, а навпаки, і все ж він не вірить у Бога. Отже, він робить висновок, що Бога не існує. Зверніть увагу, як далеко може зайти людина, аби уникнути особистої відповідальності за свої сумніви. Він кидає виклик Богові Біблії, замість того, щоб визнати, що проблема полягає в його власній слабкості та невірі. Наш сумнів — це наша провина. Ми мусимо це визнати, якщо хочемо його подолати.
Просіть Бога про допомогу — і Він допоможе
Як тільки ми, як християни, усвідомлюємо, що наш сумнів — це наша провина, і визнаємо це, ми опиняємося в ідеальному становищі, щоб почати знаходити рішення для нашої боротьби з сумнівами. Зверніть увагу, що батько біснуватої дитини благав Ісуса допомогти його невірству. І Ісус зцілив його сина. Як ви гадаєте, чи було чоловікові легше вірити в Ісуса після того, як він побачив, як Той вигнав демона, якого не міг вигнати жоден інший чоловік, навіть апостоли? Звичайно, було легше. Ісус охоче дав цьому чоловікові докази, які зміцнили його смиренне, щире серце у вірі в Сина Божого.
Бог зробить те саме для нас. Уявіть таку молитву: «Боже, я не розумію, як Ти, як люблячий Отець, можеш дозволити моїй дочці хворіти на рак. Я не розумію, як це може допомогти комусь. Але я вірю, що Ти послав Свого Сина померти за мене, і я вірю, що ‘тим, які люблять Бога, усе сприяє до добра’. Будь ласка, допоможи моєму невірству і покажи, як це може бути частиною Твого плану». Дорогий читачу, чи вірите ви, що Бог відповість на таку молитву й відкриє серце та розум такої смиренної душі, щоб вона поступово зрозуміла хоча б деякі причини, чому Він дозволив цей біль? Чи вірите ви, що Він допоможе такому батькові або матері знайти розраду, наближаючись до Творця?
Або ж чи чуєте ви смиренну молитву людини, яка бореться із гомосексуальними спокусами? «Боже, я знаю, що Ти є справедливим і що все, що Ти робиш, є правильним. Я знаю, що Ти сказав, що гомосексуальна поведінка — це гріх. Я не розумію, чому в мене є ці почуття, і щиро вірю, що намагаюся з усіх сил боротися з ними. Однак я знаю, що Ти пообіцяв не допустити, щоб мене спокушували понад мої сили. Будь ласка, допоможи мені подолати ці спокуси та мої власні гріховні бажання». Чи можете ви уявити, що така молитва, піднесена щирим серцем з бажанням подолати спокусу й гріх, не отримає допомоги від Отця? «Просіть — і дасться вам; шукайте — і знайдете; стукайте — і відчинять вам. Адже кожний, хто просить, — отримує, а той, хто шукає, — знаходить; і тому, хто стукає, — відчинять. Чи ж є з-поміж вас хтось такий, котрий, коли в нього син попросить хліба, подасть йому камінь? Або, якщо попросить риби, подасть йому гадюку? Тож якщо ви, будучи злими, умієте добрі дари давати вашим дітям, то наскільки більше ваш Небесний Отець дасть добра тим, які просять у Нього?» (Матвія 7:7-11). «Вірю! Допоможи моєму невірству!»
Коли ми визнаємо, що наш сумнів — це духовна слабкість, визнаємо, що він є нашою провиною, а не провиною Бога, і коли ми готові смиренно просити Бога допомогти нам подолати наші паралізуючі сумніви, що тоді станеться? «Все можливе віруючому!» (Марка 9:23).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
