Боже Слово: правда про секс
У Приповістях 29:18 Соломон зазначив, що коли суспільство усуває Бога та Його Слово, люди роблять те, що їм хочеться, майже не відчуваючи докорів ані власного сумління, ані людей навколо них. На противагу цьому, народ «коли дотримується Закону, то він блаженний». Подібно до того, як правила батьків для дітей встановлюються для їхнього добра (наприклад: «Не торкайся плити»), Боже Слово завжди дане нам на добро (Повторення Закону 6:24; 10:12–13; Псалом 19:7–8; 119; Римлян 7:12). Це стосується також і того, як окремі люди в суспільстві повинні поводитися у статевій сфері. Малознане дослідження, проведене на початку 1900-х років і опубліковане 1934 року, підтверджує цей факт.
Дж. Д. Анвін був британським етнологом і соціальним антропологом Оксфордського та Кембриджського університетів. Він не був прихильником ані християнства, ані релігії. У своїй книзі «Секс і культура» Анвін розглядає результати свого дослідження 86 суспільств за понад 5 000 років історії. Їх було відібрано через наявність свідчень, які підтверджували їхні правила та очікування щодо статевої поведінки; серед них були різні меланезійські суспільства, а також кілька африканських, полінезійських, ассамських, палеосибірських, північноамериканських індіанських, вавилонських, афінських, римських, англосаксонських та англійських суспільств. Кожну культуру було класифіковано відповідно до суворості суспільних правил та очікувань щодо статевої поведінки, особливо щодо прийнятної статевої поведінки жінок у суспільстві. Досліджені суспільства було поділено на сім категорій статевого регулювання — три дошлюбні та чотири післяшлюбні. Щодо дошлюбних звичаїв, деякі суспільства дозволяли: (1) повну статеву свободу до шлюбу; (2) певну дошлюбну статеву активність, допускаючи лише «нерегулярні або випадкові» статеві стосунки; та (3) жодної статевої активності — караючи, аж до смерті, жінок, які не зберігали незайманості до шлюбу. Щодо того, що дозволялося після шлюбу, деякі суспільства: (1) вважали прийнятною полігамію та не встановлювали обмежень щодо вірності. Жодна зі сторін не була «зобов’язана обмежувати свої статеві стосунки лише іншою стороною протягом усього свого життя»; (2) вважали прийнятною лише моногамію, але, знову ж таки, жодна зі сторін не мусила протягом усього життя обмежувати свої статеві бажання лише своїм чоловіком або дружиною; (3) вимагали від дружин обмежувати статеві стосунки лише своїм чоловіком, тоді як чоловік міг мати інших статевих партнерок у полігамних стосунках (тобто сувора полігамія); та (4) вимагали суворої моногамії як єдиної прийнятної практики — коли і чоловік, і дружина протягом усього життя мали статеві стосунки лише одне з одним (с. 341–3431). Висновки Анвіна щодо цих категорій є повчальними.
За словами Анвіна, «перший основний закон, який діє в усіх людських суспільствах», полягає в тому, що «культурний стан будь-якого суспільства в будь-якому географічному середовищі зумовлений його минулими й теперішніми способами регулювання [статевих — JM] відносин між статями» (с. 340). У кожному випадку, коли статеві обмеження в суспільстві перебувають на найвищому рівні (тобто суворе дошлюбне утримання та сувора моногамія), суспільство неминуче розвивається, і чим більше статева активність обмежується в суспільстві, тим більше це суспільство розвивається. Коли обмеження послаблюються, суспільство неминуче перестає розвиватися й починає занепадати, зрештою зникаючи, якщо обмеження знову не посилюються. «Обмеження статевих можливостей [тобто більша статева стриманість у суспільстві — JM] завжди супроводжується, і, наскільки мені відомо, завжди супроводжувалося підвищенням культурного рівня» (с. 2). Це піднесення відбувається після того, як установлені правила діють «щонайменше три покоління» (с. 321). «Будь-яке розширення статевих можливостей [тобто менша статева стриманість у суспільстві — JM] завжди повинно бути безпосередньою причиною культурного занепаду» (с. 326).
Анвін стверджує, що чим поблажливішим є суспільство щодо дозволеної статевої поведінки, тим більше енергії це суспільство неминуче витрачає на задоволення своїх статевих бажань. Чим суворішим є суспільство, тим більше цієї додаткової енергії використовується для його розширення та розвитку.
Психологічні дослідження показують, що накладання обов’язкового обмеження на статеві імпульси, тобто обмеження статевих можливостей, породжує мислення, роздуми та енергію. А свідчення показують, що культурний поступ був спричинений чинником, який породжує мислення, роздуми та суспільну енергію… і що він відбувається лише тоді, коли статеві можливості обмежені. Тому я стверджую, що обмеження статевих можливостей слід розглядати як причину культурного поступу…. Якщо чоловіки й жінки мають статеву свободу, їхні статеві бажання отримуватимуть безпосереднє задоволення; але якщо статеві можливості обмежені, імпульси повинні стримуватися. Тоді придушені бажання виражатимуться в іншій формі…. Зазвичай напруження, породжене емоційними конфліктами, виявляється у певній формі розумової та суспільної енергії, інтенсивність якої залежить від суворості примусового утримання [тобто рівня обмежень, накладених на статеву активність — JM]. Коли статеві можливості суспільства зведені майже до мінімуму, суспільна енергія, що виникає внаслідок цього, породжує «великі досягнення людських зусиль» і «цивілізацію». Коли примусове утримання має менш суворий характер, виявляється менше енергії (с. 317).
Серед досягнень надзвичайно енергійних суспільств є територіальна експансія, завоювання, колонізація та заснування широко розгалуженої торгівлі. Усе це та подібне до нього є проявами того, що я називаю експансивною суспільною енергією. Суспільство, яке виявляє продуктивну суспільну енергію, розвиває ресурси свого середовища проживання і, збільшуючи свої знання про матеріальний всесвіт, підкоряє природу своїй волі. Усі такі досягнення передбачають попереднє застосування мислення й роздумів, оскільки вони є необхідною передумовою всіх людських досягнень (с. 315, курсив в оригіналі).
Анвін зазначив, що, хоча він вважає високий рівень стримування статевої поведінки «безпосередньою причиною суспільної енергії», він
задовольняється висновком, що це є причиною суспільної енергії лише в тому розумінні, що є незамінним сприятливим чинником; тобто навіть якщо інші чинники також є незамінними й діють, жодна суспільна енергія не може виявлятися, якщо статеві можливості не обмежені. Однак за інших рівних умов суспільну енергію виявлятиме будь-яке суспільство, яке накладає обов’язкове обмеження на статеві можливості своїх членів. І навпаки, в усіх випадках будь-яке розширення статевих можливостей повинно призводити до зменшення суспільної енергії. Такими є свідчення психологічних досліджень (с. 320, виділення додано).
Властива людині здатність мислити та потенційна енергія людського організму можуть виявлятися лише тоді, коли статеві імпульси контролюються дією суспільних приписів; а кількість енергії та глибина думки залежать від ступеня обмеження, яке накладають ці приписи. Якщо примусове утримання значне, суспільство виявлятиме велику енергію; якщо воно незначне, енергії буде мало. Якщо примусового утримання немає, енергія не може виявлятися; вона залишається потенційною (с. 339).
Коли ми дивимося на американське суспільство сьогодні, висновки Анвіна, якщо вони правдиві, є моторошними застереженнями, над якими варто замислитися, адже, за словами Анвіна, «щойно статеві можливості суспільства або певної групи всередині суспільства розширювалися, енергія суспільства або групи всередині нього зменшувалася і зрештою зникала» (с. 382, виділення додано). Кажучи сучасною простою мовою: нестримні потяги будь-якого роду мають схильність заволодівати нашими думками й нашим часом. Якщо суспільство загалом дозволяє нестримним потягам стати поширеними, тоді суспільство загалом спрямовуватиме значну частину своїх розумових сил та енергії на задоволення цих похотей/залежностей, а не на те, щоб робити добро іншим і поліпшувати суспільство. Статистика свідчить, що в Америці сьогодні панує сексуальна анархія. Порнографія, перелюб, розлучення та повторні шлюби, «спільне проживання» без шлюбу (чи то з однією людиною, чи з кількома), гомосексуалізм, полігамія та педофілія широко поширені в американському суспільстві й у багатьох випадках навіть заохочуються через закони, музику, кінофільми та книги. [Документальні підтвердження зростання сексуального безумства в Америці див. у книзі Apologetics Press Сексуальна анархія (Міллер, 20062).]
Цікаво, що, відповідно до того, чого християнин очікував би на підставі Божого Слова, Анвін виявив, що абсолютна моногамія приводила до найбільш розвинених суспільств. «Справді, в історичних свідченнях немає жодного прикладу суспільства, яке виявляло б велику енергію протягом будь-якого значного періоду, якщо воно не було абсолютно моногамним. Більше того, я не знаю жодного випадку, коли абсолютно моногамне суспільство не виявляло б великої енергії» (с. 369, виділення додано). «Ті суспільства, які найдовше зберігали цей звичай [абсолютної моногамії — JM], досягли найвищого становища на культурній шкалі, якого людський рід досі досягав» (с. 25). «Загалом у минулому, коли людські суспільства починали виявляти велику енергію…, вони були абсолютно моногамними…. Енергія найбільш розвинених цивілізованих суспільств або будь-якої групи всередині них виявлялася доти, доки вони зберігали свої суворі приписи. Їхня енергія згасала, щойно» це обмеження послаблювалося (с. 343, виділення додано).
Анвін стверджує, що сувора моногамія створює середовище, у якому суспільний поступ є більш імовірним. Він стверджує, що наступний, нижчий щабель на шкалі регулювання статевої поведінки (сувора полігамія) не сприяє суспільному поступу. «Абсолютно полігамне суспільство зберігає, але не примножує свою традицію. Воно не має енергії для засвоєння нових ідей; воно залишається задоволеним своїми старими установами» (с. 368, виділення додано). Хоча він, за власним визнанням, не проводив формального дослідження цього питання, цікаво звернути увагу на те, що відомий генерал Джордж С. Паттон спостерігав під час Другої світової війни щодо ісламських країн Північної Африки (де практикували полігамію):
Не можна не замислитися над питанням: що було б, якби араби були християнами? Мені здається безсумнівним, що фаталістичне вчення Мухаммеда та повне приниження жінок є головною причиною зупиненого розвитку арабів. Вони залишився саме таким, якими були приблизно 700 року, тоді як ми продовжували розвиватися. Тут, гадаю, є тема для якоїсь красномовної проповіді про чесноти християнства (1947, с. 43, виділення додано3).
У Матвія 19 Ісус повернув думки Своїх слухачів до початку — до того часу, коли Бог визначив шлюб для людства.
«Хіба не читали ви, що Творець на початку створив їх чоловіком і жінкою? [Буття 1:27], І сказав: Тому залишить чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і обоє будуть одним тілом. [Буття 2:24] То вже буде не два, а одне тіло. Отже, що Бог поєднав, людина хай не розлучає» (Матвія 19:4–6).
Біблійний шлюб, за Божим задумом, має складатися з одного чоловіка, який має право вступити в шлюб, і однієї жінки, яка має право вступити в шлюб, причому двоє стають одним тілом на все життя. Сувора моногамія є біблійним визначенням шлюбу. Згідно з Біблією, статеві стосунки є добрими й заохочуються в межах такого шлюбу (1 Коринтян 7:3–5; Євреїв 13:4; Приповісті 5; Пісня над піснями). Дослідження Анвіна допомагає нам побачити принаймні одну причину, чому шлюб було визначено саме так. [ПРИМІТКА: Дослідження Анвіна, очевидно, обмежувалося суспільствами, які існували до початку 1900-х років, коли це дослідження було проведене. Більшість із них, імовірно, були ізольовані від значного впливу інших культур через рівень розвитку технологій до 1900-х років (наприклад, відсутність телефонів, телебачення, інтернету тощо), а також через природні географічні обмеження (тобто неможливість багато подорожувати між країнами). Сьогодні таке дослідження, можливо, було б провести складніше, оскільки суспільства здебільшого не ізольовані, а, навпаки, значною мірою впливають одне на одного. Може здаватися, що певне суспільство розвивається всупереч твердженням Анвіна, тоді як насправді його розвиток був зумовлений, наприклад, отриманням технологій від інших суспільств, допомоги від інших суспільств тощо — практиками, які сьогодні є поширеними. Водночас, якщо усунути з розгляду багато таких впливів, як це через обставини було зроблено в дослідженні Анвіна, це, за логікою, дало б змогу точніше оцінити вплив статево
1 Анвін, Дж. Д. (1934), Секс і культура (Лондон: Oxford University Press).
2 Міллер, Дейв (2006), Сексуальна анархія (Монтгомері, Алабама: Apologetics Press).
3 Паттон, Джордж С. (1947), Війна, якою я її знав (Нью-Йорк: The Great Commanders, видання 1994 року).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
