Бог і закони науки: закони ймовірності

Ймовірність і наука

Типове хибне уявлення про науку полягає в тому, що вона нібито може сказати нам, що точно станеться зараз або в майбутньому, якщо дати їй достатньо часу, або що напевно сталося в минулому, якщо дати їй достатньо часу. Насправді ж наука обмежена тим, що вона не дає абсолютної істини, а лише певні ступені ймовірності або правдоподібності. Наука спостерігає всесвіт, фіксує свідчення й намагається зробити висновки про те, що відбулося в минулому, що відбувається зараз і що потенційно може статися в майбутньому, виходячи з поточного стану наукових знань, які часто бувають украй неповними, а іноді навіть неточними. Покійний відомий еволюціоніст Джордж Ґейлорд Сімпсон кілька років тому розглядав природу науки та ймовірності в класичному підручнику «Життя: вступ до біології», зазначаючи, що:

У науці ми говоримо в термінах «прийняття», «упевненості» та «ймовірності», а не «доведення». Якщо під доведенням мається на увазі встановлення вічної й абсолютної істини, яка не допускає жодних можливих винятків чи змін, тоді доведенню немає місця в природничих науках. Натомість у природничій науці, такій як біологія, доведення слід визначити як досягнення високого ступеня впевненості (Сімпсон і Бек, 1965, с. 16, виділ. додано¹).

Наука, інакше кажучи, спостерігає й намагається дати людству відповіді на такі питання, як: що могло відбутися в минулому; що, найімовірніше, сталося; що, ймовірно, відбувається зараз; що може статися в майбутньому; або що, швидше за все, станеться в майбутньому. Наука не обов’язково говорить нам, що напевно завжди буде або завжди було так. Радше вона повідомляє, що завжди спостерігалося як такий стан речей і що майже напевно завжди так і буде, без винятків, і що узгоджується з логікою, інтуїцією та математикою. Коли накопичується достатньо свідчень і всі вони вказують на певну істину, забезпечуючи надзвичайно високий рівень упевненості в ній (тобто ймовірність того, що ця істина завжди зберігатиметься, вважається настільки високою, що вже поза сумнівом), цю істину формулюють як закон. Такий крок не робиться легковажно. Перш ніж це зробити, необхідно провести масштабні спостереження. Тому закони науки високо шануються й вважаються по суті поза сумнівом. Однак завжди залишається найменша можливість того, що в майбутньому якийсь невідомий випадок може порушити закон. Отже, ймовірність тісно переплетена з наукою. Відомий математик і професор Корнельського та Рокфеллерівського університетів Марк Как зазначав, що «ймовірність є наріжним каменем усіх наук, а її “донька” — наука статистика — входить в усю людську діяльність» (цит. за: Сміт, 1975, c. 111, виділ. додано²).

Багато еволюціоністів розуміють важливість ймовірності в науці, проте заходять надто далеко у застосуванні законів теорії ймовірностей, самовпевнено стверджуючи, ніби вони можуть зробити більше, ніж насправді передбачають. Вони заявляють, що будь-що — яким би неймовірним воно не здавалося — неминуче станеться, якщо дати достатньо часу, за умови, що його ймовірність не дорівнює нулю. Нібито об’єкти можуть виникати з небуття, а згодом ці об’єкти оживуть і перетворяться на людей. Протягом тривалого часу багато еволюціоністів посилалися на принципи теорії ймовірностей, намагаючись підтримати такі ненаукові догми (напр., Ервін, 2000³). Ще у 1954 році Джордж Вальд, пишучи в журналі «Scientific American» про походження життя на Землі, сформулював таку думку:

Яким би малоймовірним ми не вважали цю подію чи будь-який із етапів, які вона включає, якщо дати достатньо часу, вона майже напевно відбудеться хоча б один раз; а для життя в тому вигляді, як ми його знаємо, одного разу може виявитися досить. Час постає тут героєм оповіді: якщо дати достатньо часу, «неможливе» стає можливим, можливе — ймовірним, а ймовірне — практично певним; потрібно лише чекати, і сам час творитиме «дива» (Вальд, с. 48, виділ. додано⁴).

Щонайменше чотири проблеми постають перед такими твердженнями про закони ймовірності.

ПРИ ДОСТАТНЬО ТРИВАЛОМУ ЧАСІ

По‑перше, нам не «дано достатньо часу», щоб могла відбутися макроеволюція. Це твердження ми в Apologetics Press неодноразово документували (пор. Джексон, 1983⁵; Томпсон, 2001⁶). Ще багато років тому в статті «Молода Земля» Генрі Морріс навів 76 наукових методик датування, заснованих на стандартних еволюційних припущеннях, які всі вказують на те, що Земля є відносно молодою (Морріс, 1974⁷). Дональд ДеЙонг також навів широкий, переконливий масив доказів на користь молодої Землі в книзі «Тисячі… а не мільярди» (2005⁸). Уже цей факт сам по собі спростовує безглузде твердження, що ми є нащадками істот, подібних до мавп.

ЄДИНИЙ ЗАКОН ВИПАДКУ

Другою проблемою в твердженні про еволюційну неминучість є те, на що натякає праця видатного французького математика Еміля Бореля, на честь якого названо місячний кратер Борель (О’Коннор і Робертсон, 2008⁹). У 1962 році Борель детально обговорив закон ймовірності, відомий як єдиний закон випадку, — закон, який, за його словами, «надзвичайно простий та інтуїтивно очевидний, хоча раціонально і недоведений» (1962, с. 2¹⁰). Цей принцип стверджує, що «події з надзвичайно малою ймовірністю ніколи не відбуваються» (1965, с. 57¹¹). Далі він зазначав, що ми «принаймні… повинні поводитися за будь‑яких обставин так, ніби вони є неможливі» (1962, с. 3, курсив в оригіналі). Цей закон, за його словами, стосується

такого типу подій, неможливість яких, хай навіть і не може бути раціонально доведена, утім є настільки малоймовірною, що жодна розсудлива людина не вагатиметься оголосити їх фактичнона неможливими. Якби хтось стверджував, що спостерігав таку подію, ми були б упевнені, що він нас обманює або сам став жертвою обману (1962, с. 3, курсив в ориг., виділ. додано).

Щоб уточнити значення «надзвичайно малих» імовірностей, він визначив різні категорії подій, для яких імовірності є настільки малими, що їх можна вважати «практично знехтуваними», зокрема події з погляду людини, Землі та Всесвіту (1965, с. 57).

У своїй дискусії про ймовірності певних космічних подій він переконливо — на основі математичних розрахунків та інтуїції — доводить, що розсудливі люди вважають імовірності випадкових космічних подій, які є меншими за одну з 10⁴⁵, незначними (1965, с. 59). Іншими словами, якщо ймовірність настання певної події у Всесвіті менша за одну з 10⁴⁵ (тобто одиниця з 45 нулями), люди інтуїтивно зараховують таку подію до настільки малоймовірних, що вважають її неможливою.

Кілька десятиліть тому еволюціоніст Гарольд Морозітц із Єлю, нині професор біології й природної філософії Університету Джорджа Мейсона, оцінив ймовірність формування найменшого й найпростішого живого організму як одну з 10^340,000,000(1970, с. 99¹²). Через кілька років після розрахунків Морозітца покійний видатний еволюціоніст Карл Саґан зробив власну оцінку ймовірності того, що життя може розвинутися на будь‑якій окремій планеті: одна з 10^{2,000,000,000} (1973, с. 46¹³)! Звернімо також увагу, що ці розрахунки були зроблені ще до того, як останні десятиліття ще ясніше виявили складність життя (пор. ДеВіз, 2010¹⁴). Ці оцінки ймовірності виникнення життя, зроблені самими еволюціоністами, настільки далеко виходять за межі, означені для космічних подій єдиним законом випадку, що ми повинні реагувати не сміхом, а шоком на велику брехню, яку так багато представників наукової спільноти нав’язали світові, пропагуючи масам макроеволюцію. Видатний британський астроном сер Фред Гойл колись сказав про еволюцію, що «ймовірність того, що вищі форми виникли таким шляхом, порівнянна з ймовірністю того, що торнадо, промчавши через звалище металобрухту, зібрало б з наявних там деталей «Боїнг‑747»» (1981b, 294:105¹⁵). Далі він зазначав:

У будь‑якому разі, кожен, хто бодай поверхово знайомий із кубиком Рубіка, визнає фактичну неможливість того, щоб сліпа людина, довільно рухаючи грані куба, змогла розв’язати його. А тепер уявіть собі 10⁵⁰ сліпих осіб, кожна з яких має перемішаний кубик Рубіка, і спробуйте осягнути ймовірність того, що всі вони одночасно прийдуть до розв’язаної форми. Ось такою є ймовірність отримати шляхом випадкового перетасовування бодай один із численних біополімерів, від яких залежить життя. Уявлення про те, що не лише біополімери, а й програмне забезпечення живої клітини могли виникнути випадково в первинному органічному «бульйоні» на Землі, — це, очевидно, нісенітниця найвищого ґатунку (1981a, 92:527, виділ. в ориг.¹⁶).

Єдиний закон випадку Бореля, безперечно, наочно демонструє неможливість і неймовірність еволюційного сценарію. Втім, сам Борель намагався дистанціюватися від наслідків своїх висновків і їхнього застосування до самозародження життя, зауважуючи, що закони випадку «здається, неможливо застосувати» до деяких еволюційних подій (1963, с. 125, виділ. додано¹⁷). Він далі писав:

Загалом вважають, що живі істоти є результатом повільного процесу еволюції, який починається з елементарних організмів, і що цей процес еволюції включає певні властивості живої матерії, які не дозволяють нам стверджувати, що процес відбувався відповідно до законів випадку (1963, с. 125).

Інакше кажучи, еволюційні процеси не розглядають як послідовність випадкових подій. Здається, їх радше уявляють собі як цілеспрямовані процеси, що нібито відбуваються без жодної мети. Однак, оскільки нежива матерія не має власного розуму, послідовність подій, які повинні були б відбутися, щоб привести цю матерію до оптимального впорядкування для виникнення життя, мала б бути саме такою — низкою випадкових подій. Стверджуючи, що закони випадку не застосовні до еволюції, він фактично визнає, що еволюційна модель потребувала б множинних, послідовних випадкових подій, які поступово відбуваються з часом, щоб довести навіть «переджиттєвий» організм до стану, коли життя, за припущенням, могло б «спалахнути». І щоб остаточно, так би мовити, вбити цвях у кришку труни, за словами самого Бореля, «саме повторення створює неймовірність» (1962, с. 3). Такі майже безкінечні послідовні випадкові події насправді лише погіршують проблему для еволюції: «Саме їхнє [послідовне повторення малоймовірних подій, що ведуть до значної складності — JM] майже безмежне повторення і створює неймовірність і справедливо здається нам неможливим» (1962, с. 3–4, виділ. додано). Після всіх цих послідовних еволюційних «кроків» у бік життя остаточна випадкова подія, в якій усі обставини раптом виявляються «якраз правильними» для стрибка від неживого до живого, є настільки малоймовірною — згідно з оцінками самих еволюціоністів, — що єдиний закон випадку вважав би її неможливою й такою, що не заслуговує уваги. [ПРИМІТКА: Ми не стверджуємо, що самозародження життя з неживого можливе за будь‑яких обставин чи за будь‑якого впорядкування матерії. Ми лише звертаємо увагу на наслідки аргументів самих еволюціоністів і їх застосування до законів науки.]

ПЕРША АКСІОМА КОЛМОГОРОВА

Існує ще одна проблема з твердженням, що макроеволюція відбудеться, якщо лише надати їй достатньо часу, за умови, що її ймовірність не дорівнює нулю. Деякі з подій, необхідних для істинності теорії еволюції та теорії великого вибуху, насправді мають нульову ймовірність згідно з науковими даними. Питання тут полягає вже не у неймовірності, а в неможливості. Як можна обчислювати ймовірність настання події, щодо якої немає жодних даних, що вона взагалі може відбутися? Випадок стосується лише тих подій та обставин, у яких наявна бодай якась можливість.

Наприклад, перед великим вибухом, як стверджується, існувала мала, надщільна сфера, що містила всю матерію всесвіту (див. Мей та ін., 2003¹⁸). Поміркуймо на мить про самозародження цієї сфери матерії. Її поява й подальша впорядкованість як випадкова подія підпадали б під дію єдиного закону випадку. На лихо для еволюціоністів, оскільки всі наукові дані свідчать, що матерія не може самозароджуватися (відповідно до першого закону термодинаміки; див. Міллер, 2007¹⁹), ймовірність такої події буде набагато меншою за «одну з 10⁴⁵», визначену єдиним законом випадку, а саме — нульовою.

Крім того, які ж докази приводять до думки, що життя могло самозародитися (тобто абіогенез)? Які наукові дані підтверджують, що ймовірність абіогенезу відмінна від нуля? Існує чимало спекуляцій щодо послідовності подій, які могли б створити «якраз належні» умови для його здійснення. Однак не існує жодних наукових доказів, що це могло б статися, навіть якби ці й без того неймовірні умови колись справді настали. Насправді наукові дані не є «нейтральними» щодо абіогенезу — мовляв, немає свідчень ні «за», ні «проти». Навпаки, наукові дані не просто не підтримують абіогенез; усі експериментальні результати суперечать йому. Експерименти видатного вченого XIX століття Луї Пастера давно зруйнували ймовірність самозародження життя, а визнання добре відомого закону науки — закону біогенезу (тобто життя походить тільки від життя і лише свого роду) — остаточно «забило цвяхи в його труну» (пор. Томпсон, 1989²⁰).

Саме ці істини створюють для еволюціоністів непрохідні бар’єри — прірви, які необхідно було б подолати, щоб теорія еволюції взагалі була правдоподібною. Згідно з науковими даними, ймовірність абіогенезу дорівнює нулю. Відповідно до законів теорії ймовірностей, зокрема першої аксіоми Колмогорова, якщо ймовірність події дорівнює нулю, така подія називається «неможливою подією» (Ґубнер, 2006, с. 22, виділ. додано²¹). Оскільки кілька подій, необхідних для істинності теорії еволюції та теорії великого вибуху, мають нульову ймовірність, то згідно з законами ймовірностей ці атеїстичні теорії є неможливими.​

ЙМОВІРНІСТЬ І ПРИЧИННА СИЛА

Навіть якби ймовірність макроеволюції не дорівнювала нулю, важливо, як зазначалося раніше, що самі по собі ймовірності не гарантують, що подія станеться чи не станеться, незалежно від того, скільки часу відведено. Спрол, Ґерстнер і Лендзлі слушно зауважили:

Насправді ж маємо “творіння без жодного шансу”. Ми повинні стерти ту «1», що стоїть над рискою перед одиницею з великим числом нулів. Які реальні шанси того, що всесвіт постане випадково? Жодних шансів. Випадок не здатен створити навіть одну молекулу, не кажучи вже про цілий всесвіт. Чому? Бо випадок — це ніщо. Це не сутність. Він не має ні буття, ні сили, ні енергії. Він нічого не може спричинити, оскільки в ньому немає причинної сили, немає жодного “буття‑в‑собі”. Випадок… — це слово, яке описує математичні можливості, але через дивну логічну помилку двозначності воно прослизає в обговорення так, ніби йшлося про реальну сутність із реальною силою — причому найвищою силою, творчою силою (1984, с. 118, виділено в ориг.²²).​

З цим твердженням можна лише погодитися. Існує лише одна Причинна Сила, спроможна створити всесвіт, — і в Ньому немає нічого випадкового.

ВИСНОВОК

Згадаймо, що Борель говорив про події, заборонені єдиним законом випадку: розсудливі люди «мають за будь‑яких обставин поводитися так, ніби вони є неможливими» (1962, с. 3, курсив в ориг.). Однак сьогодні багато вчених не чинять по‑розумному: вони не слідують цій простій і інтуїтивно очевидній істині, коли мова заходить про походження світу та життя. Натомість вони тримаються за неможливе, витрачаючи тисячі годин і мільярди доларів на його дослідження, пишуть про нього, говорять про нього, нав’язують його людям усіх вікових категорій і атакують кожного, хто їм суперечить. Самі ж вони визнають, що самозародження життя з неживого ніколи не спостерігалося і що шанси на це вражаюче малі, але, виходячи з самовпевненого припущення про відсутність Бога, вважають сам факт існування життя достатнім «доказом» того, що самозародження таки відбулося. Але якщо наукові дані так різко суперечать цьому, як можна вважати таке твердження науковим? Навіть якби існував 0,0000…1% шанс того, що макроеволюція могла б відбутися, чому б ученому ставити своє ім’я й усю кар’єру на такі астрономічні, абсурдні шанси, якщо, відкинувши упереджені припущення, є значно правдоподібніше пояснення походження Всесвіту? Сам видатний еволюціоніст Річард Докінз визнав: «Що статистично неймовірнішою є якась річ, то менше ми можемо вірити, що вона просто трапилася внаслідок сліпого шансу. Зовнішньо очевидною альтернативою випадковості є Розумний Дизайнер» (1982, с. 130²³). З цим важко не погодитися, і, на жаль, саме наслідки цієї альтернативи й пояснюють, чому стільки людей ірраціонально чіпляються за неможливості: Розумний Дизайнер має очікування, яким це бунтівне покоління відмовляється коритися.​

Попри це, варто згадати слова Еміля Бореля:

Коли ми обчислювали ймовірність відтворити шляхом одного лише випадку літературний твір — в одному чи кількох томах, — ми, звісно, усвідомлювали, що якщо цей твір надруковано, то він спочатку мав вийти з людського мозку. Отже, складність цього мозку мусила бути ще багатшою, ніж конкретний твір, який із нього народився» (1963, с. 125, виділ. додано).

І, додаймо ще один рядок до висловлювання Бореля: «А складність Розуму, що породив цей мозок, мусить бути по‑справжньому незбагненною!».​

---

¹ Сімпсон, Джордж Ґ. і Вільям С. Бек (1965), Життя: вступ до біології (Нью-Йорк: Harcourt, Brace & World).

² Сміт, Ентоні (1975), Людська родовідність (Філадельфія, Пенсильванія: J.B. Lippencott).

³ Ервін, Дуглас (2000), «Макроеволюція — це більше, ніж повторні цикли мікроеволюції», Еволюція та розвиток, 2:78–84.​

⁴ Вальд, Джордж (1954), «Походження життя», Сайєнтифік Американ, 191:45–53, серпень.

⁵ Джексон, Вейн (1983), «Наша Земля — молода чи стара?», /rr/reprints/yng-old.pdf.

⁶ Томпсон, Берт (2001), «Молода Земля», /articles/1991.

⁷ Морріс, Генрі (1974), «Молода Земля», Акts & Facts, 3, http://www.icr.org/article/young-earth.​

⁸ ДеЙонг, Дональд (2005), Тисячі… а не мільярди (Ґрін-Форест, Арканзас: Master Books).

⁹ О’Коннор, Джон Дж. і Едмунд Ф. Робертсон (2008), «Фелікс Едуар Жустен Еміль Борель», Архів історії математики МакТутор, http://www-history.mcs.st-andrews.ac.uk/Mathematicians/Borel.html.

¹⁰ Борель, Еміль (1962), Ймовірності та життя (Нью-Йорк: Dover).

¹¹ Борель, Еміль (1965), Елементи теорії ймовірностей (Енглвуд-Кліффс, Нью-Джерсі: Prentice-Hall).

¹² Морозітц, Гарольд Дж. (1970), Ентропія для біологів (Нью-Йорк: Academic Press).

¹³ Саґан, Карл, ред. (1973), Спілкування з позаземним інтелектом (Бостон, Массачусетс: MIT Press).

¹⁴ ДеВіз, Джо (2010), «Чи створено життя з нуля?», /articles/240389.

¹⁵ Гойл, Фред (1981b), «Гойл про еволюцію», Нейчер, 294:105,148, 12 листопада.

¹⁶ Гойл, Фред (1981a), «Великий вибух в астрономії», Нью Сайєнтист, 92:521–527, 19 листопада.

¹⁷ Борель, Еміль (1963), Ймовірність і певність (Нью-Йорк: Walker & Company).

¹⁸ Мей, Браньйон та ін. (2003), «Теорія Великого вибуху — наукова критика», Розум і одкровення, 23:32–34,36–47, травень, /articles/2635.​

¹⁹ Міллер, Джефф (2007), «Бог і закони термодинаміки: погляд механічного інженера», Розум і одкровення, 27:25–31, квітень, /articles/3293.​

²⁰ Томпсон, Берт (1989), «Біблія і закони науки: закон біогенезу», Розум і одкровення, 9:21–24, червень, /articles/330.​

²¹ Ґубнер, Дж. А. (2006), Ймовірність та випадкові процеси для електриків і комп’ютерних інженерів (Кембридж: Cambridge University Press).

²² Спрол, Р. С., Джон Ґерстнер і Артур Лендзлі (1984), Класична апологетика (Ґренд-Рапідс, Мічиган: Zondervan).

²³ Докінз, Річард (1982), «Необхідність дарвінізму», Нью Сайєнтист, 94:130–132, 15 квітня.

---

Published January 29, 2026