Бог і закони науки: генетика проти еволюції [Частина 2]

Відповідаючи на запитання: «Чи може нова інформація виникнути через мутації?», Ґітт відповів: «Ця ідея є центральною в уявленнях про еволюцію, але мутації можуть лише спричиняти зміни в існуючій інформації. Не може бути збільшення інформації, і загалом результати є шкідливими. Нові креслення для нових функцій або нових органів не можуть виникнути; мутації не можуть бути джерелом нової (творчої) інформації» (Ґітт, 2007, розд. 11, вид. додано, дужки в ориг.¹). Майєр пояснює: «Природний добір може “відбирати” лише те, що спочатку продукують випадкові мутації. І для того, щоб еволюційний процес породив нові форми життя, випадкові мутації спочатку повинні були породити нову генетичну інформацію для побудови нових білків» (2009, розд. 9). І знову ж таки, цього просто не відбувається.

Мутації того типу, який макроеволюція не потребує (а саме, життєздатні генетичні мутації в ДНК, що проявляються на пізніх етапах розвитку), дійсно трапляються, але ті, які вона потребує (а саме, корисні мутації плану тіла, що проявляються на ранніх етапах розвитку), очевидно, не трапляються. За словами Дарвіна (1859, с. 108²), природний добір не може діяти, поки в популяції не з’являться сприятливі варіації. Проте немає жодних доказів з генетики розвитку, що варіації, необхідні для неодарвінізму — а саме, сприятливі мутації плану тіла — коли-небудь трапляються… Мутації в ДНК самі по собі не можуть пояснити морфологічні зміни, необхідні для побудови нового плану тіла (Майєр, 2004, вид. додано³).

Мутація просто «не є адекватним причинним поясненням виникнення біологічної форми у вищих таксономічних групах» (Майєр, 2004).

Майєр підсумував проблему для неодарвінізму:

Неодарвінізм прагне пояснити походження нової інформації, форми та структури як результат дії добору на випадково виникаючу варіацію на дуже низькому рівні біологічної ієрархії, а саме, у генетичному тексті. Проте основні морфологічні інновації залежать від специфічного розташування на набагато вищому рівні організаційної ієрархії, рівні, який ДНК сама по собі не визначає. Якщо ж ДНК не є повністю відповідальною за морфогенез плану тіла, тоді послідовності ДНК можуть мутаціювати нескінченно, без урахування реалістичних ймовірнісних меж, і все одно не створять нового плану тіла. Таким чином, механізм природного добору, що діє на випадкові мутації в ДНК, у принципі не може генерувати нові плани тіла (2004, курсив в ориг., вид. додано).

За словами Сендфорда:

Навіть ігноруючи шкідливі мутації, мутація/добір не може створити жодного гена в межах еволюційного часового масштабу людини. Коли шкідливі мутації враховуються знову, ми бачимо, що мутація/добір не може створити жодного гена, ніколи. Це є переконливим доказом проти Основної Аксіоми. На мою думку, це фактично є формальним доказом того, що Основна Аксіома є хибною (2008, с. 139, вид. та курсив в ориг.⁴).

Майкл Біхі, біохімік і професор біологічних наук в Університеті Легай, зазначає, що деякі мікроорганізми здатні швидко адаптуватися до нових середовищ. Проте, роблячи це, ці організми ніколи не розвивають нові внутрішні функції. За словами Біхі, їхні адаптації є не інноваціями, а лише тонким налаштуванням (2007⁵).

Отже, за словами Ґулда, мутації не «створюють основний новий сировинний матеріал». Вони просто змінюють те, що вже існує. Вони змінюють те, що вже присутнє. Вони є варіаціями в межах типів уже існуючих генів. Вони можуть спричинити появу у мухи додаткових крил, у риби — додаткових очей або у людини — додаткового пальця; але мутації не можуть створити новий тип істоти. Мутація не спричинить появу крила у істоти, якщо у неї вже немає крил у її генетичному коді. Якщо у риби немає рогів у її генах, вона їх не виростить. Якщо у собаки немає перетинчастих качиних лап або пір’я в її генах, ні вона, ні її нащадки їх не виростять. Якщо в людини немає в її генах гусеничного ходу, вона ніколи не зможе прикотитися до будинку свого сусіда, незалежно від того, скільки вона (або її нащадки) житиме й зазнаватиме мутацій. Неодарвінівська еволюція просто не може відбутися. Сендфорд зауважив:

Дуже прикро, що еволюціоністи розглядали два дуже різні явища — адаптацію до середовищ і еволюцію вищих форм життя — так, ніби вони є одним і тим самим. Нам не потрібно бути геніями, щоб побачити, що це різні питання. Адаптація може регулярно досягатися шляхом втрати інформації або навіть розвитку дегенерації (втрата органів). Проте розвиток вищих форм життя (що представляє більшу специфіковану складність) завжди вимагає великого збільшення інформації (с. 202, курсив в ориг.).

І дарвінівська еволюція не може це забезпечити.

Інформація: Якщо вона не є продуктом натуралістичних процесів, тоді…

Східнонімецький вчений Й. Пейль написав: «Інформація не є ні фізичним, ні хімічним принципом, як енергія і матерія, хоча останні необхідні як носії» (цит. за Ґіттом, 2007, розд. 3). Американський математик Норберт Вінер, колишній професор математики в МІТ, випускник Гарвардського університету і вважається засновником кібернетики, давно сказав: «Інформація є інформацією, а не матерією чи енергією. Жоден матеріалізм, який цього не визнає, не може вижити в наш час» (1965, с. 132⁶). Що це означає щодо інформації?

За словами Ґітта, у тому, що він називає «Теорема 1», «основна величина інформації є нематеріальною (ментальною) сутністю. Вона не є властивістю матерії, тому чисто матеріальні процеси фундаментально виключаються як джерела інформації» (розд. 3, вид. додано). Він далі пояснює: «Інформація завжди базується на волі відправника, який передає інформацію… Інформація виникає лише через навмисний, вольовий акт» (розд. 3). «Ясно, що інформація, присутня в живих організмах, вимагає інтелектуального джерела… Будь-яка модель походження життя (і інформації), що базується виключно на фізичних та/або хімічних процесах, є внутрішньо хибною» (розд. 4, дужки в ориг.). Ґітт пропонує Теорему 29 як підсумок цієї істини: «Кожен фрагмент творчої інформації представляє певне ментальне зусилля і може бути простежений до особистого ідеєдавця, який здійснив свою власну вільну волю і наділений розумним розумом» (розд. 8). Іншими словами, «нова інформація може виникнути лише в процесі творчого мислення» (розд. 8).

А як щодо результатів комп’ютеризованих еволюційних алгоритмів та експериментів з інженерії рибозимів? Хіба вони не доводять, що неодарвінівська еволюція могла б відбутися? Майєр відповідає:

Розуми можуть виробляти біологічно релевантні структури та форми інформації, але без розуму чи інтелекту мало, якщо взагалі, виникає інформації… Інтелектуальні агенти можуть продукувати інформацію. І оскільки всі еволюційні алгоритми вимагають попередніх джерел інформації, наданих розумними творцями, вони демонструють силу — якщо не необхідність — інтелектуального задуму…

Експерименти з інженерії рибозимів демонструють силу — і, знову ж таки, потребу — інтелекту в продукуванні інформації — у цьому випадку, інформації, необхідної для покращення функцій РНК-ензимів… Неможливо показати, щоб ненаправлені матеріалістичні причини генерували значну кількість специфікованої інформації. У той же час свідомий інтелект неодноразово демонстрував здатність продукувати таку інформацію. Отже, розум — свідома, раціональна, інтелектуальна діяльність — те, що філософи називають «агентним причиненням», тепер виступає єдиною відомою причиною, здатною створювати великі об’єми специфікованої інформації, починаючи з неживого стану (2009, розд. 15⁷).

Рентгенолог Генрі Квастлер, який був піонером у використанні ізотопів для вивчення клітинної кінетики та «був одним із перших, хто застосував теорію інформації до біології» (Дюкофф, 2007⁸), давно зазначив: «Створення інформації зазвичай асоціюється зі свідомою діяльністю» (Квастлер, 1964, с. 16⁹). Якщо це так — якщо всі докази вказують на Розумного Творця як на джерело інформації — то чому ж відкидати ці докази? «Що б не було інформацією — чи то думкою, чи складним упорядкуванням матерії — одне здається очевидним. Те, що люди розпізнають як інформацію, безсумнівно виникає з думки — зі свідомої або інтелектуальної діяльності» (Майєр, 2009, розд. 1, курсив в ориг.).

Але все ж… Хіба це не могло статися?

Навіть якщо генетичні мутації могли б час від часу забезпечувати нову інформацію, існують інші, ще більш значущі проблеми. Майєр пояснює: «Будь-яка мінімально складна протоклітина, схожа на сучасні клітини, потребувала б не лише генетичної інформації, але й значного попереднього набору білків для обробки цієї інформації» (2009, розд. 9). І більше того,

науковці, що досліджують походження життя, тепер повинні пояснити походження принаймні трьох ключових характеристик життя. По-перше, вони повинні пояснити походження системи зберігання та кодування цифрової інформації в клітині, здатності ДНК зберігати цифрово закодовану інформацію. По-друге, вони повинні пояснити походження великої кількості специфікованої складності або функціонально специфікованої інформації в ДНК. По-третє, вони повинні пояснити походження інтегрованої складності — функціональної взаємозалежності частин — системи обробки інформації клітини (2009, розд. 5).

Сендфорд далі зазначає, чому дарвінівська еволюція все одно була б неможливою навіть за наявності поодиноких випадків нової інформації:

Я вважаю, що аспект «руху вниз» геному підлягає конкретному аналізу. Такий аналіз переконливо доводить, що чиста інформація повинна зменшуватися. Якщо це правда [а основна увага його книги ілюструє, що це так — JM], то навіть якщо можна було б показати, що існують конкретні випадки, де нова інформація може бути синтезована через мутацію/добір, це все одно було б безглуздо, оскільки така нова інформація негайно почала б знову деградувати. Чистий напрямок все одно був би вниз, і складні геноми ніколи не могли б виникнути спонтанно. Якщо геном насправді деградує, це… погана новина для еволюційної теорії. Якщо мутація/добір не може зберегти інформацію, яка вже є в геномі, важко уявити, як вона могла створити всю цю інформацію спочатку! Ми не можемо раціонально говорити про побудову геному, коли відбувається чиста втрата інформації в кожному поколінні! Зупинка деградації — це лише невеликий попередній крок перед тим, як можна буде розумно обговорювати набагато складніше питання побудови інформації (с. 105-106, курсив в ориг.).

Веллс стверджує, що

навіть якщо вчені зрештою спостерігатимуть походження нового виду через природний добір, це спостереження не означатиме, що природний добір також може пояснити походження значно нових органів або планів тіла. Але той факт, що вчені не спостерігали навіть першого кроку в макроеволюції, означає, що «курок еволюції» все ще відсутній. Незважаючи на відсутність прямих доказів видоутворення [тобто походження нових видів — JM] через природний добір, послідовники Дарвіна все ще припускають, що він був по суті правий, і розглядають зміни в межах існуючих видів як доказ своєї теорії (2011, с. 13, вид. додано¹⁰).

Знову ж таки, спекуляції та припущення без підтверджуючих доказів панують у еволюційних колах та підручниках. Тим часом існує безліч доказів, які вказують на те, що нова інформація неможлива через генетичні мутації. Отже, неодарвінівська еволюція неможлива.

Генетична ентропія: неминуча тенденція

Мутації, за визначенням, є «помилками» — хибами в реплікації ДНК (пор. Айяла, 1978, 239[3]:56–69¹¹). Існує три можливі типи мутацій: шкідливі, корисні та нейтральні (тобто ті, що не мають жодного загального впливу на вид в той чи інший бік) — жоден із них не додає до геному нової сирої інформації чи матеріалу. Еволюція залежить від припущення, що корисні мутації повинні бути домінуючою тенденцією, оскільки еволюція вимагає прогресу у видах (а ці мутації одночасно мають додавати нову сировину, щоб утворився новий вид).

Однак насправді наукові докази свідчать про протилежне. Відомий генетик Стенфордського університету Луїджі Каваллі-Сфорца, керівник Міжнародного проєкту з вивчення різноманіття людського геному, сказав: «Генетичні мутації — це спонтанні, випадкові зміни, які рідко бувають корисними, а частіше не мають ефекту або є шкідливими» (2000, с. 176¹²). Визначний еволюційний таксономіст, почесний професор Гарварду Ернст Маєр, написав: «Поява корисних мутацій є доволі рідкісним явищем» (2001, с. 98¹³). Насправді вже давно було встановлено, що, якщо виключити нейтральні мутації з обговорення, то 99% з тих, що залишаються, вважаються фактично шкідливими — не корисними (Кроу, 1997¹⁴; Картрайт, 2000¹⁵, с. 98; Вінчестер, 1951, с. 228¹⁶; Мартін, 1953¹⁷, 41:100; Айяла, 1968¹⁸, 162:1436; Морріс, 1984, с. 203¹⁹; Клоц, 1985, с. 181²⁰). Це було визнано ще в 1950 році, коли лауреат Нобелівської премії й генетик Герман Й. Мюллер сказав: «Переважна більшість мутацій, безумовно, понад 99%, є шкідливими в певному сенсі» (1950, 38:35²¹). Відомий еволюційний генетик Рокфеллерівського університету Теодозій Добжанський визнав, що корисні мутації складають менше 1% усіх мутацій (цит. за Давідгайзером, 1969, с. 209²²).

Кілька десятиліть додаткових досліджень не змінили ситуації. Покійна еволюційна генетикиня Університету Массачусетсу в Амгерсті Лінн Маргуліс і її співавтор, науковий письменник Доріон Саґан, посилалися на історичну роботу Мюллера, підкреслюючи, що «як зазначив ще на початку Герман Й. Мюллер (1890–1967), лауреат Нобелівської премії, який довів, що рентгенівське випромінювання є мутагенним для плодових мушок, 99,9 відсотка мутацій є [досі — JM] шкідливими. Навіть професійним еволюційним біологам важко знайти мутації, індуковані експериментально або спонтанні, які справді ведуть до еволюційних змін у позитивному напрямку» (2002, сс. 11–12, вид. додано²³). За словами теоретичного еволюційного генетика Філіпа Герріша з Університету Нью-Мексико та експериментального еволюційного біолога Річарда Ленскі з Університету штату Мічиган, найкращі оцінки частоти корисних мутацій сьогодні складають «приблизно одна на мільйон» (1998, 102/103:132²⁴). Це становить одну десятитисячну відсотка. Еволюційний біолог Центру біоінформатики Орхуського університету Томас Батальйон і молекулярний еволюційний генетик Інституту молекулярної й клітинної біології рослин в Іспанії Сантьяґо Елена стверджують, що частота корисних мутацій настільки низька, що її неможливо навіть виміряти (Батальйон, 2000²⁵; Елена та ін., 1998²⁶). Майкл Біхі навіть стверджує, що на основі ретельного аналізу відповідних еволюційних експериментів останніх десятиліть ті мутації, які вважаються «корисними» для організму, зазвичай все одно супроводжуються втратою функції (тобто втратою генетичної інформації) — а не її надбанням. У резюме своєї статті 2010 року у Quarterly Review of Biology він зазначає: «Результати багаторічних експериментальних лабораторних досліджень еволюції однозначно свідчать, що на молекулярному рівні переважають адаптивні мутації, пов’язані з втратою функції [FCT — тобто втратою функції — JM] та послабленням модифікації функції» (2010, с. 441²⁷). Насправді, цього слід було очікувати, оскільки мутації, за визначенням, є відхиленнями від того, що мало б відбутися в реплікації ДНК, якби все працювало належним чином.

Отже, мутації не забезпечують прогресивної, корисної тенденції, необхідної для еволюції, а навпаки, свідчать про регресивну тенденцію. Мутації, загалом, є шкідливими, а не корисними для геному. Саме це підтверджують наукові докази — лавина шкідливих мутацій зносить усі види на планеті вниз по схилу занепаду, розпаду і деградації. Ця тенденція узгоджується з другим законом термодинаміки — ентропія є неминучою (див. Санфорд, 2008, для вирішального трактату про реальність генетичної ентропії). Геном неминуче деградує, а не еволюціонує. Ця тенденція також підтверджується інформаційною теорією (Ґітт, 2007).

«Катастрофа помилок» — це термін, який описує те, що відбувається, коли природний добір не здатен адекватно протидіяти втраті інформації, що виникає внаслідок шкідливих мутацій — ситуація, з якою ми наразі стикаємося. У фінальній фазі деградації відбувається «мутаційний колапс» (Бернардеш, 1996²⁸) — «стрімкий крах популяції та раптове вимирання» виду (Санфорд, с. 220). Кевін Гіґґінс та Майкл Лінч, еволюційні біологи з Університету Індіани та Університету Орегону відповідно, стверджують, що вимирання наразі є суттєвим ризиком для багатьох ссавців та інших тварин через існуючий стан генетичної деградації через мутації. «Під час синхронних екологічних коливань прискорення вимирання, спричинене накопиченням мутацій, є разючим… Для великої глобально поширеної метапопуляції з накопиченням мутацій час до вимирання становить лише трохи більше 100 поколінь» (2001, с. 2932²⁹). Без сумніву, тенденція полягає в генетичній ентропії, а не в генетичній організації.

Біхі стверджує: «Не лише дарвінізм не має відповідей на те, як інформація потрапила до геному, він навіть не має відповідей на те, як вона могла би там зберегтися» (цит. за Санфордом, 2008, обкладинка, вид. додано). Генетична ентропія цього не дозволяє. Не дивно, що Санфорд написав: «Деградація є точною антитезою еволюційної теорії. Тому реальність генетичної ентропії є абсолютно фатальною для дарвінізму» (с. 206, курсив в ориг., вид. додано). Розвиваючи цю думку, він сказав:

Якщо геном мусить деградувати, тоді основна аксіома є хибною. Вона не просто малоймовірна. Вона не просто неймовірна. Вона абсолютно невірна. Це не просто хибна аксіома. Це — непідтверджена і дискредитована гіпотеза, яку можна впевнено відкинути. Мутації/відбір не можуть зупинити втрату геномної інформації, не кажучи вже про створення самого геному! Чому так? Тому що відбір відбувається на рівні цілого організму. Він не може зупинити втрату інформації (яка є незмірно складною), що спричинена мутацією і відбувається на молекулярному рівні. Це подібно до спроби полагодити комп’ютер за допомогою молотка (с. 147, курсив і вид. в ориг.).

Через ентропію генетична тенденція є спадною. Але еволюція вимагає висхідної тенденції — що суперечить дарвінівській еволюції.

Звернімо увагу знову: хоча деградація руйнує еволюційну теорію, тенденція до погіршення відповідає моделі Творіння, яка стверджує, що геном був спочатку досконалим у Едемському саду, до того як гріх увійшов у світ, започаткувавши процес занепаду (Римлян 5:12; Псалмів 101:25–27). Природна тенденція навколо нас чітко свідчить, що живі істоти зносить униз по уявній горі лавина ентропії. І все ж теорія еволюції ірраціонально припускає, що сліпий, випадковий процес еволюції видів рухався вгору проти цієї навали.

Мутації: не еволюційний механізм

Не дивно, що, подібно до Ґулда й Гейварда, Лінн Маргуліс і Доріон Саґан рішуче висловили свою незгоду з ідеєю, що генетичні мутації можуть бути механізмом еволюції, як це стверджує неодарвінізм. Вони зазначили: «Випадкову мутацію, малу частину еволюційної історії, догматично перебільшено» (2002, с. 15). «Відомо багато способів викликати мутації, але жоден не призводить до появи нових організмів. Накопичення мутацій не приводить до нових видів, навіть до нових органів або тканин… Ми показуємо тут, що головним джерелом спадкових варіацій є не випадкові мутації» (сс. 11–12, вид. додано). Еволюціоніст П’єр-Поль Ґрассе, який понад 30 років очолював кафедру еволюції в Сорбонні (Париж), сказав: «Скільки б їх не було, мутації не призводять до жодної еволюції» (1977, с. 103, вид. додано³⁰). Лауреат Нобелівської премії, сер Ернст Чейн, якому приписують очищення пеніциліну до стану, придатного для використання як антибіотик, сказав багато років тому: «Припускати… що розвиток і виживання найпристосованіших є виключно наслідком випадкових мутацій… здається мені гіпотезою, яка не має жодних доказів і суперечить фактам» (1970, с. 25, вид. додано³¹). Як ми бачимо, такі глибокі заяви залишаються актуальними й сьогодні.

Справді, через природу генетики мутації просто не забезпечують механізму, необхідного для того, щоб дарвінівська еволюція могла відбутися. Як зазначає Джон Санфорд: «Загибель основної аксіоми залишає еволюційну теорію без жодного дієвого механізму. Без будь-якого натуралістичного механізму еволюція не надто відрізняється від будь-якої релігії, заснованої на вірі» (2008, с. 206; пор. Гаутс, 2007³²). [ПРИМІТКА: Тут слово «віра» Санфорд вживає для опису тих, хто вірить у Бога без доказів — ідея, яку Біблія не підтримує (пор. Івана 8:32; 1 Солунян 5:21; Дії 17:11; 1 Івана 4:1; Міллер, 2013³³).] Неодарвінізм не має механізму для поступу до нових видів, і походження генетичного коду залишається таємницею для натуралістів. Еволюціоніст Дуґлас Гофштадтер, фізик і почесний професор когнітивної науки Університету Індіани в Блумінгтоні, якось сказав:

«Існують різні теорії щодо походження життя. Усі вони наштовхуються на це найголовніше з усіх головних питань: “Як виник Генетичний код разом із механізмами його перекладу (рибосоми та РНК)?” Поки що нам доведеться вдовольнитися відчуттям подиву й трепету замість відповіді» (1980, с. 548, вид. додано³⁴).

У журналі Nature еволюціоніст Джон Меддокс написав: «Розчаровує те, що походження генетичного коду досі залишається таким же неясним, як і походження самого життя» (1994, 367:111, вид. додано³⁵). Сумна правда полягає в тому, що багато хто — як теїсти, так і атеїсти — були змушені повірити в дарвінівську релігію під тиском натуралістичного середовища. Еволюція десятиліттями нав’язується дітям як науковий факт, тоді як ретельне вивчення доказів показує, що вона не має підґрунтя у спробах пояснити походження видів. Увесь цей час існувало пояснення походження різновидів істот, яке не суперечить науковим даним.

Біблія і генетика

Як сказав відомий атеїст, теоретичний фізик і космолог Кембриджського університету Стівен Гокінґ: «Всесвіт — це машина, якою керують принципи або закони — закони, які може зрозуміти людський розум… Але найголовніше те, що ці фізичні закони, крім того що є незмінними, є універсальними. Вони стосуються не лише польоту м’яча, а й руху планети та всього іншого у Всесвіті» (Цікавість…, 2011, вид. додано³⁶). Як і все інше у Всесвіті, що підпорядковується законам, розмноження також відбувається згідно з установленими законами. Життя відтворюється «за родом своїм».

Біблія, яка простою мовою передає модель Творіння, ще давно заявила істину, що витримала випробування часом і продовжує підтверджуватися сучасною наукою. Бог створив живих істот і встановив постанови, які мали керувати їхнім розмноженням. Фраза «за родом своїм» неодноразово повторюється (Буття 1:11,12,21,24,25), підкреслюючи, що Бог створив окремі істоти з самого початку. Вони не еволюціонували з інших видів, і ці уривки додатково вказують на існування бар’єрів, які Бог встановив між різними формами життя — розмежування, які еволюційна теорія намагається стерти. Бог особисто створив життя (тобто «живі істоти/живих» — Буття 1:21,24–25; 2:7), а також установив Закон Біогенезу, звернувшись до природного світу (тобто «Землі») з повелінням, як має множитися життя: «Нехай земля породить живі створіння за родом їхнім» (Буття 1:24).

[ПРИМІТКА: Слово «рід» у книзі Буття було написане задовго до виникнення сучасних таксономічних категорій. Хоча може не існувати точного відповідника сучасній системі класифікації, в більшості випадків «родина» є найближчим еквівалентом (пор. Вуд і Мюррей, 2003).] Це загальне правило саме те, що ми спостерігаємо в природі. Дійсно, «що тільки людина посіє, те й жатиме» (Галатів 6:7) — формулювання Павлом універсального природного закону. Як сказав Ісус: «Бо кожне дерево пізнається зі свого плоду; з терену не збирають смокви, а з глоду не збирають винограду» (Луки 6:44). Цей простий принцип має глибокі наслідки й спростовує теорію еволюції, яка потребує переходів між родами — еволюції через філогенетичні межі — що суперечить даним з генетики. Натомість модель Творіння з успіхом проходить перевірку генетикою.

---

¹ Ґітт, Вернер (2007), На початку була інформація (Ґрін Форест, Арканзас: Master Books), файл Kindle.

² Дарвін, Чарлз (1859), Про походження видів шляхом природного добору або збереження сприятливих рас у боротьбі за життя (Лондон: John Murray).

³ Маєр, Стівен С. (2004), «Розумний задум: походження біологічної інформації та вищих таксономічних категорій», Праці Біологічного товариства Вашингтона, 117[2]:213–239, http://www.discovery.org/a/2177.

⁴ Сенфорд, Джон К. (2008), Генетична ентропія і таємниця геному (Вотерлоо, Нью-Йорк: FMS Publications), файл Kindle.

⁵ Біхі, Майкл (2007), Межа еволюції (Нью-Йорк: Free Press).

⁶Вінер, Норберт (1965), Кібернетика: або керування й комунікація в тварині та машині (Кембридж, Массачусетс: M.I.T.).

⁷ Маєр, Стівен С. (2009), Підпис у клітині (Нью-Йорк: Harper Collins), файл Kindle.

⁸ Дюкофф, Говард (2007), «Біофізика в Університеті Іллінойсу: перше півстоліття», Центр біофізики та обчислювальної біології: Університет Іллінойсу в Урбана-Шампейн, http://biophysics.illinois.edu/program/history.html.

⁹ Квастлер, Генрі (1964), Виникнення біологічної організації (Нью-Гейвен, Коннектикут: Yale University).

¹⁰ Веллс, Джонатан (2011), Міф про сміттєву ДНК (Сієтл, Вашингтон: Discovery Institute Press)

¹¹ Айяла, Франсіско (1978), «Механізми еволюції», Науковий американський журнал, 239[3]:56–59, вересень.

¹² Каваллі-Сфорца, Луїджі Лука (2000), Гени, народи і мови (Нью-Йорк: North Point Press).

¹³ Маєр, Ернст (2001), Що таке еволюція (Нью-Йорк: Basic Books).

¹⁴ Кроу, Дж.Ф. (1997), «Високий рівень спонтанних мутацій: чи це загроза здоров’ю?», Праці Національної академії наук США, 94:8380–8386.

¹⁵ Картрайт, Джон (2000), Еволюція та людська поведінка (Лондон: Macmillan).

¹⁶ Вінчестер, А.М. (1951), Генетика (Бостон, Массачусетс: Houghton-Mifflin).

¹⁷ Мартін, Ч.П. (1953), «Погляд негенетика на еволюцію», Американський науковець, 41[1]:100–106, січень.

¹⁸ Айяла, Франсіско (1968), «Генотип, середовище та чисельність популяції», Наука, 162:1436.

¹⁹ Морріс, Генрі М. (1984), Біблійна основа сучасної науки (Ґранд-Рапідс, Мічиган: Baker).

²⁰ Клоц, Джон (1985), Дослідження творіння (Сент-Луїс, Міссурі: Concordia).

²¹ Мюллер, Герман Й. (1950), «Пошкодження генетичного матеріалу від радіації», Американський науковець, 38[1]:33–50,126, січень.

²² Давідгайзер, Болтон (1969), Еволюція і християнська віра (Натлі, Нью-Джерсі: Presbyterian & Reformed).

²³ Маргуліс, Лінн та Доріон Саґан (2002), Набуття геномів: теорія походження видів (Нью-Йорк: Basic Books).

²⁴ Герріш, Філіп Дж. та Річард Е. Ленскі (1998), «Доля конкуруючих корисних мутацій в безстатевій популяції», Генетика, 102/103:127–144.

²⁵ Батальйон, Томас (2000), «Оцінка параметрів спонтанної частоти мутацій у всьому геномі: де ж корисні мутації?», Спадковість, 84:497–501.

²⁶ Елена, Сантьяґо Ф., Л. Екунве, Н. Хаджела, С.А. Оден, Р.Е. Ленскі (1998), «Розподіл ефектів пристосованості, спричинених випадковими вставними мутаціями в Escherichia coli», Генетика, 102–103[1–6]:349–358.

²⁷ Біхі, Майкл Дж. (2010), «Експериментальна еволюція, мутації з втратою функції та “перше правило адаптивної еволюції”», Щоквартальний огляд біології, 85[4]:419–445.

²⁸ Бернардеш, Жозе А.Т. (1996), «Мутаційне навантаження та вимирання великих популяцій», Фізика АКТА, 230:156–173.

²⁹ Гіґґінс, Кевін та Майкл Лінч (2001), «Вимирання метапопуляцій, спричинене накопиченням мутацій», Праці Національної академії наук, 98[5]:2928–2933.

³⁰ Ґрассе, П’єр-Поль (1977), Еволюція живих організмів (Нью-Йорк: Academic Press).

³¹ Чейн, Ернст (1970), Соціальна відповідальність і вчений у сучасному західному суспільстві (Лондон: Council of Christians and Jews).

³² Гаутс, Майкл Дж. (2007), «Еволюція — це релігія, а не наука [Частина I]», Розум і об’явлення, 27[11]:81–87, листопад, https://apologeticspress.org/pub_rar/27_11/0711.pdf.

³³ Міллер, Джеф (2013), «На відміну від натуралістів, ви, творці, маєте сліпу віру», Розум і об’явлення, 33[7]:76–83, https://apologeticspress.org/apPubPage.aspx?pub=1&issue=1125&article=2164.

³⁴ Гофштадтер, Дуґлас Р. (1980), Ґедель, Ешер, Бах: вічна золота спіраль (Нью-Йорк: Vintage Books).

³⁵ Меддокс, Джон (1994), «Код Буття у цифрах», Природа, 367:111, 13 січня.

³⁶ «Цікавість: Чи створив Бог Всесвіт?» (2011), Discovery Channel, 7 серпня.

---

Published September 22, 2025