А що з тими, хто ніколи не чув Євангелія?
Дехто ставить під сумнів справедливість і доброзичливість Бога на тій підставі, що Він засуджує тих, хто ніколи не має можливості послухатися Євангелія: «Що станеться з тими людьми, яким ніколи не дається можливість пізнати Христа та Його вчення?» Варто розглянути кілька чинників.
Усі люди, які досягли віку та мають розум, що дозволяють нести відповідальність за свої вчинки, згрішили, порушивши Божі заповіді (Римлян 3:9 і далі, 23; 1 Івана 3:4). Гріх прирікає людину на вічне пекло — винятків немає (Матвія 10:28 та ін.). Єдиний спосіб, у який людина може уникнути наслідків свого гріха, — отримати прощення від Бога.
Природа Божества є такою, що Бог не може просто відкинути гріх убік і простити його. Зробити це означало б буквально порушити Його безмежно святу, праведну й справедливу природу. Тому Бог мав установити задум, за яким Він міг би простити людський гріх у згоді зі Своєю Божественною природою. Єдиним належним засобом спокутування («примирення» — Римлян 3:25; 1 Івана 2:2) було те, щоб Бог Сам прийшов у плоті та приніс Себе в жертву за наші гріхи. Він зробив це в Особі Ісуса Христа — Бога в плоті. Саме про цю неймовірну жертву й задум викуплення йдеться в Євангелії: це і є Євангеліє — добра звістка про те, що Ісус відкрив людям шлях до прощення.
Однак цей величний задум спасіння вимагає відповіді у вигляді слухняної віри (Римлян 1:5; 16:26). Ця відповідь полягає в тому, щоб почути й зрозуміти Євангеліє (Дії 8:30-32; Римлян 10:17), повірити в це Євангеліє та в Того, Хто його пропонує (Івана 8:24; Євреїв 11:6), покаятися в гріхах (Дії 2:38; Луки 13:3), устами визнати Божественність Христа (Римлян 10:9-10) і бути зануреним у воду, щоб через кров Христа отримати очищення від гріха (Римлян 6:3-4; Дії 22:16).
З огляду на ці ясні біблійні істини очевидно випливає, що всі люди, які не вступили в контакт із кров’ю Христа, не можуть отримати прощення від Бога. Бог, фактично, не має змоги простити їх. Спроба простити людину на якійсь іншій підставі, окрім крові Христа, цілковито суперечила б Його природі — а отже, була б невластивою Богові. Але єдиний спосіб вступити в контакт із кров’ю Христа — послухатися Євангелія (Римлян 2:5-9). Ті, хто не слухається Євангелія, будуть навіки втрачені в пеклі (2 Солунян 1:8; 1 Петра 4:17). З цього безпомилково й логічно випливає, що Бог не може й не буде прощати того, хто не був занурений у Христа, — адже така людина не вступила в контакт із кров’ю Христа, єдиним засобом спокутування. Ми змушені дійти висновку, що ніхто не може бути спасенний, якщо не почує Євангелія й не послухається його (Дії 4:12). Якби людина могла спастися, не почувши Євангелія й не послухавшись його, тоді Ісусові не було б потреби приходити на землю й помирати за гріх.
З огляду на ці факти питання тепер набуває іншої форми: чи справедливо Бог засуджує до пекла всіх тих, хто не стикається з Євангелієм? Біблія дає чітку відповідь. По-перше, усі люди можуть і повинні дійти висновку про існування Бога на підставі очевидних і доступних свідчень дивовижного творіння, яке вказує на присутність Творця. Адже « Він не переставав свідчити про Себе, творячи добро, даючи вам дощ з неба і вчасно врожай, насичуючи їжею та веселістю ваші серця!» (Дії 14:17). Справді, «Небеса розповідають про Божу славу, – небозвід сповіщає про твориво Його рук. День дневі переказує вістку, і ніч ночі сповіщає пізнання. Немає мови, немає слів й не чутно їхніх голосів, однак по всій землі йде їхнє відлуння, – до країв світу доходять їхні слова!» (Псалом 19:2-5). «Тож Його невидиме – Його вічна сила і Божественність – від створення світу через творіння стає зрозумілим. Так що немає їм виправдання» (Римлян 1:20).
Це знання повинно спонукати всіх людей шукати Його, як Павло пояснив афінянам: «щоб шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас. У Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо» (Дії 17:27-28). Шукаючи Його, вони зустрінуться з християнством і Біблією: «Тих, котрі мене люблять, я люблю, і хто мене шукає, знайде мене» (Приповісті 8:17; пор. Матвія 7:7-8). Для тих, хто має чесне, благородне й добре серце (Луки 8:15), дослідження Біблії приведе до висновку, що це єдина книга на землі, яка має ознаки Божественного натхнення (Івана 7:17). Отже, вони дізнаються про Євангеліє та про необхідність послухатися його.
По-друге, Біблія також навчає, що всі люди на землі, чиї серця сприйнятливі до істини, матимуть доступ до цієї істини завдяки Божому провидінню. Бог подбає (не здійснюючи жодних чудес), щоб вони зустрілися з Його Словом. Коли Бог промовив до Павла в місті Коринті: «маю в цьому місті багато людей!» (Дії 18:10), Він мав на увазі, що там були люди, які сприймуть Божественну звістку, щойно почують її. Отже, Павло був Божим знаряддям для досягнення цих потенційно навернених людей (пор. Дії 10:4 і далі; 16:9 і далі). Євангелізація світу, тобто звіщення Євангелія світові, є постійним завданням Церкви. Усі християни, які підкорилися Божій волі й готові бути використаними в Його служінні, матимуть можливості впливати на людей істиною. Божі наміри не будуть зірвані. У Своїх незбагненних провіденційних діях у світі Бог може зводити сприйнятливі серця з тими, хто познайомить їх із доброю звісткою (Дії 8:30; 10:24 і далі; Колосян 1:23). (Інтернет лише ще більше розширив доступ до Євангелія.) Він подбає, щоб зі сприйнятливими серцями було встановлено контакт.
По-третє, зверніть увагу, що всім тим, хто не прийняв би істину, навіть якби вона була їм представлена, немає потреби стикатися з нею, оскільки Бог знає, що вони її відкинули б. Тож запитання: «А що з тими, хто ніколи не чує Євангелія?» — передбачає, ніби існують невинні, чесні люди, які прийняли б істину, якби почули її, але ніколи не отримують нагоди її почути. Насправді таких людей не існує. Усі, хто прийме Божу істину, отримають можливість прийняти її завдяки Божому провидінню та власному щирому пошуку (Матвія 7:7-8). Усі ж ті, хто ніколи не чує Євангелія, однаково не прийняли б його.
Четверте й останнє спостереження стосується того факту, що Біблія ясно навчає: переважна більшість людства протягом понад 6 000 років світової історії не бажала істини й не прийняла б її, навіть якби вона була їм представлена (Матвія 7:13-14; Луки 13:23-24; 1 Коринтян 1:26; 1 Петра 3:20). Отже, завдання донести Євангеліє до тих, хто його прийме, значно зменшується за своїм масштабом. Справді, багатогранне поєднання засобів, за допомогою яких докладаються зусилля, щоб досягти загиблих, — зокрема місіонери, друковані матеріали, усне спілкування, радіо й телебачення, Інтернет та інші засоби, — є таким, що люди зі сприйнятливими серцями матимуть можливість отримати доступ до істини.
Природа Бога є такою, що Він мусить дозволити всім людям діяти як істотам зі свободою волі та робити власний вибір щодо своєї вічної долі. Отже, Він не втручатиметься в їхню волю. Проте Він зробив усе, що тільки можливо, щоб людство могло отримати доступ до Євангельської звістки, аби всі могли одержати прощення гріхів і жити з Ним вічно. Адже Бог «бажає, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини», і Він «довготерпеливий до нас, не бажаючи, аби хтось загинув, а щоб усі прийшли до каяття» (1 Тимофія 2:4; 2 Петра 3:9).
REPRODUCTION & DISCLAIMERS: We are happy to grant permission for this article to be reproduced in part or in its entirety, as long as our stipulations are observed.
