Атеїзм та свобода волі

СТАТТЯ КОРОТКО

Концепція атеїзму не може пояснити багато речей, що існують у світі. За атеїзмом матеріальний світ — це все, що існує. Якщо це так, то все повинно мати матеріалістичне, натуралістичне пояснення. Людська свобода волі не піддається натуралістичному поясненню. Якщо люди дійсно ухвалюють власні рішення, атеїзм не може бути правдою.

Відомий атеїст Карл Саган розпочав свою надзвичайно популярну книгу «Космос» такими словами: «Космос — це все, що є, було чи буде коли-небудь».¹ Що мають на увазі сучасні атеїсти, коли використовують термін «космос»? Сучасна «наукова» концепція полягає в тому, що космос повністю, геть і абсолютно матеріалістичний, складається з матерії й енергії, і не містить нічого нематеріального або «не-матерії». «Тлумачний словник американської англійської мови» визначає матеріалізм так: «Теорія, згідно з якою фізична матерія є єдиною реальністю, і що все, включаючи думки, почуття, розум і волю, може бути пояснено в межах матерії та фізичних явищ».² Ідеї «космосу» чи «природи» нині переосмислені так, що охоплюють лише фізичну матерію й енергію. Еволюціоністи Хьюлетт і Пітерс вимагають, що «бути науковцем у наш час — означає шукати виключно природні пояснення».³ Фізик Пол Девіс слушно зазначив: «Матеріаліст вірить, що душевні стани й процеси — це лише фізичні стани й процеси».⁴ Еволюційний біолог Річард Левонтін визнав: еволюціоністи «мають попередню прихильність, прихильність до натуралізму… Крім того, матеріалізм абсолютний, бо ми не можемо дозволити Божественній нозі ввійти у двері».⁵

Які логічні наслідки ідеї, що все у всесвіті складається виключно з матерії та енергії? На перший погляд це здається не таким вже й глибоким або значущим, але більш уважний аналіз показує: чимало фундаментальних рис людської природи опиняються під загрозою. В цій статті розглядається одна з таких рис, яку доводиться заперечувати, якщо прийняти матеріалізм: людська свобода волі. Якщо існують лише матерія та енергія, слід відкинути ідею, що існує людська воля, котра визначає процес прийняття рішень. Просто кажучи, якщо ти коли-небудь ухвалював хоч одне справжнє рішення, якщо ти коли-небудь сам обирав щось чи відмовлявся — атеїзм не може бути правдою. Адже твоє рішення було результатом чогось «більшого за» матерію. Його неможливо пояснити натуралістичним ланцюгом причинно-наслідкових хімічних подій. Якщо у твоєму тілі є «ти», що самостійно обирає це чи відкидає те, матеріалістичне розуміння всесвіту — хибне.

Сучасні діячі атеїстичного руху це визнають. Сем Гарріс, один із чотирьох провідних голосів сучасного атеїзму в скептичних колах, написав коротку книгу «Свобода волі». В ній він стверджує: «Свобода воля — це ілюзія. Наша воля не є нашою власною… У нас немає тієї свободи, яку ми уявляємо».⁶ Він додає: «Я не можу визначити свої бажання… Мій психологічний досвід подарований мені космосом».⁷ І знову: «Люди відчувають (або припускають), що вони є авторами своїх думок і дій, але це — ілюзія».⁸ І: «Те, що я зроблю наступним і чому, залишається, зрештою, загадкою — повністю визначеною попереднім станом всесвіту і законами природи (включно з елементом випадковості)».⁹ Підсумовуючи свої погляди ближче до кінця книги, він зазначає: «Ти зробиш усе, що тобі призначено зробити, і немає сенсу говорити, що міг зробити інакше».¹⁰

Чому Гарріс наполягає, що свобода волі не існує? Його прихильність до матеріалізму не залишає йому вибору, про що свідчить і такий вислів: «Покращуючи себе і суспільство, ми працюємо безпосередньо з силами природи, адже нічого окрім неї не існує».¹¹ На передостанній сторінці він пише: «Чи вільний я змінити свою думку? Звичайно ж ні. Вона може змінитимене».¹²

У цій позиції Гарріса і його прихильників проглядається чимало суперечностей. По-перше, навіщо цим людям писати книги та статті, щоб переконати інших в позиції «відсутності свободи волі», якщо читач насправді не здатен змінити свою думку? Яка мета переконувати людину, котра вірить у свободу волі, якщо це «віра» — лише наслідок причинно-наслідкових природних процесів у її мозку? Якщо в читача немає можливості обирати свої погляди, то яка мета «доводити» перевагу позиції «відсутності свободи волі»? За версією Гарріса, ти віриш у те, у що віриш, через фізику космосу, що діє у твоєму мозку, і як слова з книги можуть змінити цю фізику — лишається загадкою. Сам факт, що сучасні атеїсти пишуть книги, щоб переконати інших у відсутності свободи волі, свідчить — люди таки мають свободу волі.

По-друге, фінальна заява Гарріса відкриває ще одну суттєву проблематику підходу «відсутності свободи волі». Він каже: «Чи вільний я змінити свою думку? Звичайно ж ні. Вона може змінити мене».¹³ Зачекайте. Хто такий «я» чи «мене» в цьому реченні? Якщо свободи волі немає, і людина — це просто сума фізичних процесів у мозку, то в реченні Гарріса має бути лише «розум». Сам факт того, що він розрізняє «себе» і «свій розум» показує: щось виходить за межі детермінізму. Чисто фізична сутність — камінь чи атом — не може мислити в категоріях «я» чи «мене». Насправді, те, що Гарріс усвідомлює «я» або «себе», суперечить його твердженню, що свободи волі не існує.¹⁴

Крім того, здається дивним і зайвим для людей, таких як Гарріс, писати розділ «Подяки» у своїх книгах. Навіщо дякувати і визнавати чийсь внесок, якщо вони не могли зробити інакше? Він пише: «Я хотів би подякувати своїй дружині й редактору, Аннаці Гарріс, за її внесок у книгу „Свобода волі“. Як завжди, її ідеї та рекомендації значно поліпшили книгу. Я не знаю, як їй вдається виховувати доньку, працювати над власними проєктами й ще знаходити час редагувати мої книги — але вона це робить. Мені надзвичайно пощастило, і я дуже вдячний, що вона поруч зі мною».¹⁵ Це гарно, але якщо в неї немає свободи волі, вона не обирала допомагати Сему — це зумовлено космосом. Чому ж тоді не дякувати комп’ютеру, що «старанно друкував усі слова», або кисню, що «щедро потрапляє у мої легені й дозволяє клітинам функціонувати», або світлу, що «ласкаво відбивається від екрана чи сторінки до мого ока»? Те, що Гарріс дякує дружині, а не комп’ютеру, підкреслює різницю між цими двома сутностями. Ви дякуєте людині, бо вона вам допомогла (і могла обрати не допомагати).

12 лютого 1998 року Вільям Провайн, професор кафедри екології та еволюційної біології престижного Корнелльського університету, виступив із доповіддю на кампусі Університету Теннессі в Ноксвіллі. Його запросили виступити з ключовою промовою на Другий щорічний День Дарвіна, присвячений вшануванню життя і вчення Чарльза Дарвіна. У анотації його виступу на сайті Darwin Day записано такі слова: «Натуралістична еволюція має чіткі наслідки, які Чарльз Дарвін добре розумів. 1) Не існує богів, яких варто мати; 2) не існує життя після смерті; 3) не існує жодної абсолютної основи для етики; 4) не існує жодного абсолютного сенсу життя; і 5) людська свобода волі відсутня».¹⁶ Подальший виступ Провайна був зосереджений на останньому твердженні щодо відсутності людської свободи волі.

Через кілька років Провайн не змінив своєї позиції. У документальному фільмі Бена Стайна «Вигнанці: розуму не дозволено» (2008) він висловився про дарвінівську еволюцію так: «Все починається з відмови від активного божества, далі — від надії на життя після смерті. Коли ви відмовляєтеся від двох перших, усе решта приймається досить легко. Ви відмовляєтеся від думки про існування невідкладної моралі. І нарешті, немає людської свободи волі. Якщо вірити в еволюцію, нема надії на існування свободи волі. Немає жодної надії на глибокий сенс життя. Ми живемо, ми помираємо, й ми зникаємо».¹⁷ Відомий лауреат Нобелівської премії Френсіс Крік погоджується з Провайном. Він пише у своїй книзі «Дивовижна гіпотеза»: «Ти, твої радощі та сум, твої спогади та прагнення, відчуття особистої ідентичності й свободи волі — це, насправді, поведінка величезної кількості нервових клітин і їхніх молекул».¹⁸

У своїй міжнародній книзі-бестселлері «Егоїстичний ген» відомий атеїстичний письменник і спікер Річард Докінз пояснює еволюційні ідеї, які примушують атеїзм заперечувати людську свободу волі. Він стверджує, що люди — це «машини для виживання — роботизовані механізми, запрограмовані зберігати егоїстичні молекули, відомі як гени».¹⁹ Оскільки Докінз вважає людей сукупністю фізичних генів, що борються за виживання, він має наполягати, що ці гени інстинктивно прагнуть жити й передавати свою інформацію. Виходячи з цього, кожна людська дія є продуктом фізичних «генних» сил, які діють у чині тіла й мозку. Людські вчинки не можуть бути наслідком особистості чи свободи волі згідно з цією концепцією. Розвиваючи свою ідею егоїстичного гена, Докінз пише: «Егоїзм гена зазвичай породжує егоїзм індивідуальної поведінки».²⁰ Пояснюючи взаємини машин для виживання (людей), він стримано зауважує:

Для машини для виживання інша машина для виживання (яка не є її рідною дитиною чи близьким родичем) — це частина її оточення, як камінь, річка чи шматок їжі. Це щось, що заважає чи щось, чим можна скористатися. Вона відрізняється від каменя чи річки однією важливою рисою: вона схильна відповідати ударом. Тому що це теж машина, яка тримає свої безсмертні гени в довірі на майбутнє, і вона також не зупиниться ні перед чим, щоб їх зберегти.²¹

Досконале пояснення Докінза поведінки людини полягає в тому, що ми не обираємо спосіб взаємодії одне з одним, а керуємося генетичними прагненнями використати інших людей, щоб максимізувати можливість передачі генетичної інформації.

Часто багато атеїстів намагаються дистанціюватися від поглядів Докінза, Гарріса й інших заперечувачів свободи волі. Вони стверджують, що навіть як атеїсти, все одно вірять, що люди мають свободу волі й самі обирають свою поведінку. Вони роблять це, бо глибоко всередині себе знають, що самі обирали свої вчинки в минулому. Але проблема такого підходу в тому, що атеїзм обов’язково припускає, що свободи волі не існує. Якщо люди справді самостійно ухвалюють особисті рішення, значить діє щось, що більше за природу — що перевищує природний фізичний рух атомів. Повинен існувати людський розум, чи душа, чи дух, тобто надприродна сутність, яка керує фізичним тілом. Людина може обрати атеїзм або прийняти людську свободу волі, але не обидва погляди й залишатися логічно послідовною.

Атеїст Ден Баркер, плідний дискутант і автор, відчуває напругу між запереченням свободи волі атеїзмом та тим фактом, що люди знають, що вони роблять особистий вибір. Його рішення — просто переозначити термін свободи волі. У дебатах з Пітером Пейном Баркер сказав: «Я думаю, що ми маємо ілюзію свободи волі… Я суворий детермініст. Ми природні істоти. Матеріальний світ — це все, що є. У нас насправді немає того, що називають лібертарианською свободою волі».²² У своїй книзі «Безбожний» Баркер писав: «Я — детермініст, тобто я не вважаю, що повна лібертарианська свобода волі існує. Оскільки ми не знаємо майбутнього… ми маємо ілюзію свободи волі, і для мене це і означає „свобода волі“». Баркер визнає, що люди, безперечно, відчувають, що роблять вибір, але його атеїзм вимагає, щоб вони не могли цього робити. Щоб зберегти атеїзм і залишити простір для «свободи волі», він змінює визначення: це — думка, що ти справді обираєш, хоча насправді не так.²³

Баркер — не єдиний, кому доводиться звертатися до ідеї «ілюзії свободи волі». Біолог Ентоні Кешмор з Пенсильванського університету написав статтю, де стверджує, що людської свободи волі немає: «Я вірю, що якщо ми більше уваги приділимо механізмам, які керують людською поведінкою, ставатиме все очевидніше, що концепція свободи волі — ілюзія».²⁴ На думку Кешмора, ти читаєш цю статтю, бо твої гени й оточення змусили тебе це зробити. Ти не відповідаєш за вибір читати цю статтю, і згідно з твоєю еволюційною історією та середовищем ти не міг би обирати щось інше. Ти буквально раб своїх генів і середовища. Як пише Кешмор: «Індивід не може відповідати ані за свої гени, ані за своє середовище. З цього простого аналізу, безумовно, випливає, що індивіди не можуть логічно відповідати за свою поведінку».²⁵

Одна з основних проблем аргументу про ілюзію, яку висувають Баркер і Кешмор, — це те, як вони намагаються переконати читачів у його істинності. Кешмор присвятив п’ять з половиною сторінок тому, щоб довести, що суспільству слід відмовитися від застарілої концепції людської відповідальності за поведінку. Баркер взяв участь у понад 80 дебатах, щоби переконати людей прийняти його позицію. Але якщо Баркер і Кешмор мають рацію, ми не можемо відмовитися від концепції свободи волі, бо ми не обирали її спочатку. Якщо люди не відповідають за свої переконання чи поведінку, то загальноприйнята ідея свободи волі — це лише еволюційний чи середовищний побічний продукт. За їхньою логікою, якщо ми зараз віримо у свободу волі й діємо згідно з цією вірою, ми не відповідаємо за це. Якщо вони мають рацію, навіщо взагалі намагатися переконати наукову спільноту змінити думку про свободу волі, якщо спільнота не має сили змінити свою думку? Навіщо аргументувати проти свободи волі, якщо аудиторія не може прийняти чи відхилити ваші доводи? Головний недолік теорії «відсутності свободи волі» в тому, що вона вимагає, щоб особа, що висуває аргумент, мала цю саму свободу волі, і неявно припускає, що ті, хто слухає аргумент, можуть його прийняти чи відкинути.

Якщо люди — це машини для виживання, які не можуть ухвалювати жодних істинних рішень, то всі переконливі аргументи були б порожніми. Ті, хто вірять у Бога, запрограмовані генами на це. Ті, хто не вірять, є такими ж продуктами фізики їхнього тіла. Якщо люди не змінюють свою думку, а, як каже Гарріс, їхній розум змінює їх самих, то навіщо взагалі намагатися змінити погляди віруючих, якщо вони не мають «розуму», а їхні мозки вірять лише тому, що гени наказали? Атеїсти насправді мусять припустити існування свободи волі, аби взагалі обговорювати цю тему. Це як сказати: «Я хочу, щоб ти повернув очі на мене, аби довести, що ти взагалі нічого не бачиш».

Телевізійний ведучий Білл Най («Науковий хлопець») опинився у скрутному становищі, коли його запитали про людську свободу волі. У відео «Гей, Білле Най, чи мають люди свободу волі?» він відповів: «Але, безперечно, я знаю, що приймав рішення на основі того, що відбувалося навколо, яких би не приймав без додаткової інформації з історії чи досвіду. Я це знаю. А якщо це не так — я дуже здивуюсь».²⁶ Наприкінці відео, однак, він змінює позицію й стверджує, що наші рішення — це результат квантової фізики мозку. Далі твердить: «На певному рівні в тому, що ми думаємо, є випадковість, бо ми зроблені з хімічних речовин, у яких буває випадковість». Потім додає: «Я, власне, не хочу ухилятися від питання».²⁷ Фактично, ухилення від питання — це саме те, що він і робить. Він визнає, що здійснює вибір, але його атеїстичний натуралізм змушує перекручувати це як результат хімії та фізики. Його відео — яскравий приклад того, що атеїзм не може впоратися з фактом людської свободи волі.

У червні 2015 року еволюційний біолог Джеррі Койн виступив із лекцією на конгресі «Уявіть собі, що релігії немає» у Ванкувері, Канада. Його доповідь мала назву «У вас немає свободи волі». Це один із найяскравіших прикладів сучасної атеїстичної позиції. Виходячи зі своїх атеїстичних переконань, він стверджує, що світ абсолютно детермінований, а людська свобода волі — це не що інше, як фізична обробка інформації, молекули, що рухаються згідно із законами фізики. Звертаючись до переважно атеїстичної аудиторії, він каже: «Багато хто з вас цього не приймає. Ви не вірите, що ви — роботи з м’яса, а я сьогодні спробую вас у цьому переконати». Він дотримується цієї позиції, бо якщо атеїзм правдивий і нічого надприродного не існує, то (за його словами) «нашу поведінку абсолютно визначають закони фізики».²⁸

Койн жорстко критикує своїх колег-атеїстів, які називають себе натуралістами й детерміністами, але водночас стверджують, що люди мають якусь форму свободу волі. Він справедливо показує, що атеїстичний натуралізм не може дозволити жодного виду свободи волі. На його думку, атеїсти, що прагнуть поєднати ці ідеї, просто граються «семантичними трюками», намагаючись переконати людей: «Мовляв, усе гаразд, хоч ми й роботи з м’яса».²⁹ Койн додає: «Як сказав Ентоні Кешмор, “у нас немає більше свободи волі, ніж у миски цукру”». Койн додає від себе: «Ми — миски цукру, лише дуже складні». Койн чудово демонструє, що атеїзм вимагає заперечення людської свободи волі. Але він не доводить, що свободи волі справді немає. Він це стверджує. Він наполягає. Але не може довести цю хибну тезу. Причина проста: люди дійсно мають свободу волі.

В одній із частин виступу він намагався розв’язати найгострішу проблему теорії «відсутності свободи волі». Койн спробував відповісти, чому він узагалі намагається переконати когось у своїй точці зору, адже, за його ж поглядами, ніхто не здатен обрати будь-які переконання. Його аргумент був такий: як удар по собаці вчить її уникати шкоди, так і його виступ може «навчити» людину сприймати його ідеї — хоча люди просто реагують на матеріал, а не обирають його. Тож Койн каже: «Чому я сьогодні вранці встав з ліжка? Я подумав: хочу переконати людей, і це визначено законами фізики». Далі: «Навіть сама наша спроба змінити чиїсь переконання. Те, що я тут і комусь щось доводжу, зумовлене моєю фізіологією й середовищем. Це нескінченний регрес і така собі дратівлива деталь детермінізму. Це черепахи аж до самої основи».

Давайте проаналізуємо слова Койна. Хто саме «дратується» через цей «нескінченний регрес» фізики? Це Койн? Чому, якщо він просто діє згідно із біохімією, він узагалі «дратується»? І хто, власне, дратується? Це його фізичне, роботизоване «я»? Очевидно, сам факт, що він «дратується», свідчить, що Койн — це щось більше, ніж молекули в русі.

Відсутність моральної відповідальності

Розгляньмо логічний ланцюг наслідків. По-перше, якщо немає Бога, тоді матеріальний світ — це все, що існує. Не може бути нічого надприродного. По-друге, якщо існує лише фізичний світ, тоді всі об’єкти, складені з матерії, повинні керуватися виключно фізичними законами. По-третє, якщо немає нічого надприродного (згідно з такою точкою зору), то й у людині не може бути нічого понад матерію, що дозволяє щось обирати. Свобода волі не може існувати у світі атеїзму. Але на цьому не зупиняймось. Якщо люди не можуть приймати рішення, то який необхідний наслідок такого переконання? Як це вплине на мораль, злочин, покарання тощо? Необхідний наслідок: люди більше не несуть моральної відповідальності за свою поведінку — не більше, ніж камінь, білка чи черепаха.

У своєму виступі Койн, після одного з аргументів щодо того, що більшість присутніх є детерміністами, сказав: «Майже ніхто з вас не вірить у моральну відповідальність. Подумайте про це». Далі він заявив, що через переконання у детермінізмі «Я не вважаю себе морально відповідальним, бо в мене немає вибору». Кешмор зазначив так само: «З цього простого аналізу, безумовно, випливає, що індивіди не можуть логічно відповідати за свою поведінку»³⁰ Атеїсти, що заперечують свободу волі, пробують уявити світ без моральної відповідальності як сучасну утопію — проте реальність зовсім інша. Ґвалтівник звинувачує свої гени. Вбивця звинувачує свою хімію. Перелюбник перекладає вину на середовище. Злодій «не може нічого вдіяти». Брехун діє просто у відповідь на молекулярні процеси у мозку. Стрілець у школі просто піддався пориву вбити якомога більше учнів. Терорист-смертник не міг обрати інакше. Суспільство, просякнуте такими поглядами, важко назвати утопічним.

У цьому ж дусі Койн зауважив: «Бути людиною, яка приймає чиїсь моральні уявлення, — це те, чим ти не можеш керувати. Якщо ні — це також поза твоїм контролем». Вдумайся: якщо ти вважаєш «морально» допустимим спробу вбити якомога більше людей, у тебе не може бути іншої думки, і ти не несеш моральної відповідальності за зло. Справді, заперечення моральної відповідальності — один із найнебезпечніших і найшкідливіших наслідків фальшивої ідеї атеїзму.

Якщо бути «науковими» у пошуку істини, слід узяти відомі факти й знайти пояснення, яке найкраще узгоджується з дійсністю. Якщо бути чесними, кожен із нас знає, що вільно обирав свої позиції й дії. Ми знаємо, що могли обрати інакше, і часто відчуваємо провину за неправильний вибір чи радість за правильний. Будь відвертим: ти можеш зараз перестати читати цю статтю чи продовжити далі. Твоя свобода — не ілюзія, а реальність: це відображає стан речей, а не їхню видимість. Виходячи з цього, слід узяти факт — нашу свободу волі — й знайти пояснення для нього. Атеїзм не може пояснити людську свободу волі. Атеїсти, послідовні у своїй логіці, вимушені це визнати. Отже, якщо люди мають свободу волі, а атеїзм стверджує протилежне, тоді атеїзм — хибний. Натомість ідея надприродного Бога, який наділяє людину розумом, свідомістю та душею, ідеально узгоджується з фактом людської свободи волі. Тому той, хто прагне «йти за доказами», має зробити висновок: людська свобода волі доводить, що існує надприродний Творець.

Чому обирати вірити, що у нас немає вибору?

Досліджуючи атеїстичні книжки, статті й відео, я намагався зрозуміти, чому атеїсти не хочуть визнавати, що вони роблять вибір. Вони всі визнають, що люди думають, ніби вільні обирати, але наполягають: ми насправді нічого не обираємо. Вони стверджують, що насправді не існує якогось «Сема Гарріса» у свідомості, чи «Джеррі Койна» всередині. Вони кажуть, що «Річард Докінз» — це просто інше ім’я для фізичних молекул, які складають певне тіло, і що немає жодної справжньої душі чи нематеріальної особистості «всередині». Якщо справді існує така річ, як свобода волі (а вона існує), то чому деякі люди вперто її заперечують, попри всі докази? Чому вони не хочуть просто бачити себе вільними моральними особистостями, які заслуговують похвали за добрі вчинки й несуть провину за моральні провали? Повністю перелічити можливі причини цього неможливо, але Койн навів один показовий мотив.

Наприкінці виступу Койн намагався пояснити, яку користь він бачить у прийнятті ідеї, що свободи волі не існує (варто зауважити, що він навіть не думає, що ви здатні «прийняти» це твердження — можна лише підкоритись хімії мозку). За його словами, один із плюсів відмови від свободи волі — це «відсутність жалю за погані вчинки. Ви знімаєте себе певну частку провини. Вам не доводиться дорікати собі: “Я мав би вчинити інакше”». Саме так! Люди з початку творіння шукали виправдання, щоб не визнати себе винними у власних гріхах. Ми звалювали провину на будь-кого й будь-що, крім себе: на Бога, батьків, гени, суспільство, обставини, чоловіка чи дружину, усе, окрім власного вибору. Наступний крок у цій логіці: оскільки ми не можемо обирати свою поведінку, то й «покарання несправедливе як відплата (люди отримують, або мають отримувати, те, що заслужили)».³¹

Зверніть увагу на цю логіку: якщо я можу сказати, що не можу інакше (у мене немає вибору), то не відчуватиму провини за свої помилки. Ба більше, якщо я не обирав аморальні дії, то й суспільство (або Бог) не мають права карати мене за них. І справді, біблійний автор писав: «Лихі люди уяви не мають про справедливий суд» (Приповісті 28:5). Атеїзм не лише відкидає ідею свободи волі, а й залишає поза бортом саму ідею справедливості. А втім, як боляче відчуває кожен несправедливість, коли вона трапляється з ним особисто.

В контексті сучасності Римлян 1 звучить майже як пророцтво:

Оскільки гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправедність людей, які правду стримують неправедністю; адже те, що можна знати про Бога, відоме їм, тому що Бог їм відкрив. Тож Його невидиме — Його вічна сила і Божественність — від створення світу через творіння стає зрозумілим. Так що немає їм виправдання. Адже пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога, не подякували Йому. Але їхні думки стали нікчемними, а нерозумні їхні серця — оповиті темрявою. (Римлян 1:18–22, вид. додано).

«Я був лише роботом із м’яса». «Мої егоїстичні гени змусили мене…» «Фізичні властивості мого мозку примусили мене так діяти». «Я не міг обрати інакше, отже, я не несу моральної відповідальності». Усі ці, й подібні виправдання не матимуть сили перед Творцем у День суду. «Адже всі ми маємо з’явитися перед судовим престолом Христа, щоб кожний одержав згідно з тим, що в тілі робив: добро чи зло» (2 Коринтян 5:10).

---

¹ Карл Саган (1980), «Космос» (Нью-Йорк: Random House), с. 4.

² «Тлумачний словник американської англійської мови» (2000), (Бостон, Массачусетс: Houghton Mifflin), четверте видання.

³ Мартінес Хьюлетт і Тед Пітерс (2006), «Теологія, релігія та інтелектуальний дизайн», у «Не у наших класах», ред. Єджіні Скотт і Гленн Бранч (Бостон, Массачусетс: Beacon Press), с. 75, виділено.

⁴ Пол Девіс (1983), «Бог і нова фізика» (Нью-Йорк: Simon & Schuster), с. 82.

⁵ Річард Левонтін (1997), «Мільярди й мільярди демонів», у «Огляд книг Нью-Йорка», 44[1]:31, 9 січня.

⁶ Сем Гарріс (2012), «Свободна воля» (Нью-Йорк: Free Press), с. 5, курсив в ориг.

⁷ Там само, с. 19.

⁸ Там само, с. 24.

⁹ Там само, с. 40.

¹⁰ Там само, с. 44.

¹¹ Там само, с. 63.

¹² Там само, с. 65, курсив в ориг.

¹³ Там само, курсив в ориг.

¹⁴ Для розширеного обговорення проблеми свідомості та творіння дивіться: Берт Томпсон і Бред Харруб (2004), «Походження свідомості: Частина 2», Reason & Revelation, 24[2]:9–15, https://goo.gl/M9Drix.][3][5][11]

¹⁵ Гарріс, с. 67.

¹⁶ Вільям Провайн (1998), «Еволюція: свобода волі, покарання і сенс життя», http://eeb.bio.utk.edu/darwin/DarwinDayProvineAddress.htm, виділено.

¹⁷ Бен Стайн і Кевін Міллер (2008), «Вигнанці: розуму не дозволено» (Premise Media), виділено.

¹⁸ Френсіс Крік (1994), «Дивовижна гіпотеза» (Лондон: Simon and Schuster), с. 3.

¹⁹ Річард Докінз (2006), «Егоїстичний ген» (Оксфорд, Англія: Oxford University Press), 30-те ювілейне видання, с. xxi.

²⁰ Там само, с. 2.

²¹ Там само, с. 66.

²² Ден Баркер і Пітер Пейн (2005), «Чи потрібна етиці віра в Бога?», http://www.ffrf.org/about/bybarker/ethics_debate.php.

²³ Ден Баркер (2008), «Безбожний» (Берклі, Каліфорнія: Ulysses Press), с. 128.

²⁴ Ентоні Кешмор (2010), «Лукреціанський поворот: біологічна основа людської поведінки та системи кримінального правосуддя», PNAS, 107:10, http://www.pnas.org/content/early/2010/02/04/0915161107.full.pdf+html.

²⁵ Там само.

²⁶ Білл Най (2016), Велика думка, «Гей, Білле Най, чи мають люди свободу волі?», https://www.youtube.com/watch?v=ITdMa2bCaVc.

²⁷ Там само.

²⁸ Джеррі Койн (2015), «У вас немає свободи волі», конференція «Уявіть собі релігії немає», Ванкувер, https://www.youtube.com/watch?v=Ca7i-D4ddaw.

²⁹ Там само. Всі інші цитати з виступу Койна мають ту ж бібліографічну інформацію, якщо не зазначено інше.

³⁰ Кешмор.

³¹ Койн.

---

Published January 28, 2026